Свекруха розпорядилася моєю ікрою як своєю і наказала залишити її гостям, але я вирішила інакше

Фраза повисла в повітрі. Це був навіть не ляпас по носі. Це був відвертий ляпас. Ірина кліпнула.

Пожувати картоплі? У своїй квартирі? На кухню гуртом увалилися брати на чолі із Сергієм. Максим — худий, верткий, із бігаючими очима вічного боржника. Антон — огрядний, рум’яний, схожий на розгодованого хом’яка-переростка.

— Опа, оце так поляна! — Антон одразу вчепився поглядом у дволітрову банку в центрі столу. — Маман, моє шанування. Сергію, ну ти піднявся. Червону ікру ложками лопаєш.

— Та це так, розминка. — Сергій самовдоволено випростався, ніби сам особисто метав ту ікру весь ранок. — Проходьте, хлопці, вмощуйтеся.

Ірина ступила навперейми Антонові, який уже тягнув пухку долоню до святая святих.

— Руки прибрав, — тихо, але дуже вагомо сказала вона. — Банка йде в холодильник. Гості жують картоплю.

Запала пауза. Брати перезирнулися. Сергій насупився, відчуваючи, як його авторитет гостинного господаря тріщить по швах.

Раїса Павлівна фиркнула.

— Хлопчики, не звертайте уваги, у неї знову ПМС, мабуть, жаба душить.

— Ір, ти що, ганьбишся? — Сергій ступив уперед, намагаючись відсунути дружину. — Дай сюди.

Зрозумівши, що Ірина зараз справді забере свою банку й свято живота скасується, брати миттю включилися в процес. Інстинкт стерв’ятників. Якщо здобич забирають, треба атакувати зграєю.

Максим, як найспритніший, підскочив збоку, вправно просунув руку повз Ірину й схопив важку скляну тару.

— Опа! Перехоплення! — радісно верескнув він і відскочив назад.

— Ей, обережніше! — крикнула Раїса Павлівна, але в її голосі звучало радше схвалення, ніж тривога за збереження чужого майна.

Ірина завмерла. Вона стояла біля стільниці й дивилася на трьох дорослих чоловіків, які раптом перетворилися на зграю бабуїнів, що знайшли блискучу іграшку.

— Поверни на стіл, Максиме! — промовила Ірина. Тон був рівний, без жодної істеричної ноти.

— А ти дожени! — зареготав Максим і кинув важку, пузату банку Антонові.

Той незграбно спіймав її обома руками, крекнувши від ваги. Два літри плюс товсте скло — це снаряд вагою майже в три кілограми.

— Давай, Сергійку! — рявкнув Антон і перекинув банку братові.

Вони влаштували глумливу гру з перекиданням.

— Ну-но, відбери! — реготали вони, підстрибуючи й передаючи дорогоцінний вантаж із рук у руки просто над головою Ірини. А Раїса Павлівна стояла біля плити й задоволено посміювалася, прикриваючи рот долонею…