Свекруха знову прийшла по гроші, не знаючи, що її син уже два тижні не живе в цій квартирі

Оксана притулилася до косяка й склала руки на грудях.

— Чаю питимете, Лідіє Степанівно? У мене шарлотка майже готова.

— Який чай? — Свекруха різко скинула голову.

Її очі метали блискавки. Вбудований касовий апарат у її голові відбив фінальний чек, і результат вимагав негайних дій.

— Ти адресу цієї мадам із формами знаєш?

— Знаю. Я ж кажу, у телефоні підгледіла.

— Одягайся. — Свекруха рішуче підвелася з табурета, поправляючи берет. — Шукай вантажну машину. У мене відсотки капають, а ця купецька миша свої ковбаси в моєму холодильнику студить. Ну вже ні. Ми зараз такий аудит проведемо, що їм мало не здасться.

— У мене є знайомий водій Петрович. Зараз попрошу його підігнати вантажівку, — спокійно відповіла Оксана.

Союз невістки й свекрухи сформувався за лічені секунди.

За сорок хвилин деренчливий вантажівка під керуванням вусатого Петровича припаркувався біля новенької багатоповерхівки в спальному районі.

Оксана сиділа в кабіні, спокійно попиваючи каву з термоса. Лідія Степанівна, затиснувши під пахвою теку з кредитними договорами, виглядала як судовий виконавець, готовий штурмувати неприступну фортецю. Квартира Марини розташовувалася на третьому поверсі.

Двері були з категорії «дорого-багато», з масивною ручкою й оббивкою під крокодилячу шкіру. Лідія Степанівна не стала розмінюватися на інтелігентні дзвінки. Вона гупнула кулаком по дерматиновому крокодилу з такою силою, що луна прокотилася всім під’їздом.

За дверима почулася метушня, потім невдоволений чоловічий голос:

— Кого там чорти несуть у вихідний? Марин, я відчиню, ти піцу, чи що, замовила?

Замок клацнув, двері розчахнулися. На порозі стояв Богдан.

Побачивши матір і дружину, які стояли пліч-о-пліч, він відвісив щелепу й став схожий на сома, викинутого на гарячий асфальт.

— Піцу замовляли? Ні? А ми з колекторським агентством приїхали! — гаркнула Лідія Степанівна, безцеремонно відштовхуючи сина вбік і вриваючись у просторий передпокій.

Оксана з кам’яним обличчям ступила слідом, залишивши двері відчиненими для Петровича…