Світлана поспішала на переговори, але звеліла водієві зупинитися біля вагітної жінки, яку викинули з чорної машини

— Я з’їжджу до кафе, — запропонував Микола.

— Не треба. Спершу розберемося з договором.

Роман роздратовано запитав:

— Нам тепер усією фірмою циганку шукати?

— Ніхто її шукати не буде. Я перевірю документи.

— Мельник уже перевірив.

— Гаразд, я сама йому зателефоную.

Чоловік помітно напружився.

— Навіщо відволікати Степана? Він зараз зайнятий іншим об’єктом.

— П’ять хвилин знайде.

— Світлано, припини перетворювати звичайну угоду на розслідування.

— Тоді тобі нічого нервуватися.

Роман якийсь час дивився на неї, потім узяв свій телефон.

— Роби що хочеш. Тільки коли Лисовський відмовиться, не кажи, що я тебе не попереджав.

Він вийшов. Залишившись сама, Світлана знову відкрила застосунок. Ще вранці вона майже не сумнівалася в угоді. Тепер погляд чіплявся за «Граніт». Остаточний комплект Роман приніс лише сьогодні. Чому Степана не запросили?

Вона набрала його номер. Юрист відповів не одразу.

— Світлано Петрівно.

— Степане Іллічу, ви можете говорити?

— Так.

— Роман сказав, що ви перевіряли договір із Лисовським.

— Перевіряв.

— Коли?

— На початку тижня. Потім вніс зауваження й надіслав Романові.

— Сьогоднішній варіант бачили?

— Що означає «сьогоднішній»?

— У мене остаточна редакція з додатками.

— Мені її взагалі не надсилали. Останній файл я отримав три дні тому. Роман Геннадійович написав, що партнери прийняли зауваження. Підсумковий комплект я чекав перед підписанням.

— Його вже хотіли підписати.

— Ви підписали?

— Ні.

— Тоді нічого не чіпайте, поки я не порівняю версії.

— Надішлю скан.

— Краще весь комплект. І нікому поки не кажіть, що я його переглядаю. Спершу треба зрозуміти, що змінили.

Секретарка відсканувала документи, і Світлана надіслала їх Степанові особисто. О пів на сьому юрист передзвонив.

— Я переглянув, і основний текст майже той самий. Найважливіше змінили в додатках.

— Наскільки важливе?

— Достатньо, щоб я ніколи не рекомендував вам підписувати це без додаткової перевірки.

Світлана підійшла до вікна.

— Конкретніше.

— З’явився обов’язковий підрядник «Граніт» із великим авансом. Додано забезпечення, змінено строки, а штрафи тепер прив’язані до графіка підрядників.

— Це законно?

— Так. Але конструкція небезпечна.

— Роман міг не зрозуміти.

— Він комерційний директор десять років. Такі речі розуміє.

Світлана згадала його поспішне: «Підписуй, потім розберемося».

— Що ви пропонуєте?

— Завтра вранці зустрінемося без Романа. Мені треба підняти відомості про «Граніт» і порівняти всі версії договору.

— Гаразд.

— І ще, Світлано Петрівно.

— Так?

— Роман казав вам, що я перевірив сьогоднішній комплект?

— Двічі.

Степан помовчав.

— Тоді в нас проблема серйозніша за поганий договір.

Зв’язок обірвався. За хвилину до кабінету ввійшов Роман зі звичною усмішкою.

— Ну що, охолола?

— Так.

— Я поговорив із Лисовським. Якщо вранці зателефонуємо й підтвердимо угоду, він не змінить умов.

— Чудово.

На обличчі чоловіка з’явилося полегшення.

— Отже, підпишемо.

Світлана витримала його погляд.

— Завтра вирішимо.

Роман підійшов ближче й легко торкнувся її плеча.

— От і правильно. Не треба руйнувати справи через випадкові слова.

Вона нічого не відповіла. Уперше за майже десять років шлюбу Світлана дивилася на чоловіка й думала не про те, чи можна йому вірити. Вона думала про інше. Навіщо Роман збрехав, що юрист бачив документ, під яким сьогодні так квапив її поставити підпис?

Вранці Світлана приїхала до «Техбуду» раніше, ніж зазвичай. У коридорах ще пахло кавою, а в приймальні комерційного директора вже горіло світло. За столом сиділа Дарина, секретарка Романа. Дівчині було 24. У компанії вона працювала близько півтора року й здавалася Світлані ввічливою, виконавчою. Сьогодні секретарка швидко закрила на моніторі якесь вікно, щойно побачила господиню.

— Доброго ранку, Світлано Петрівно.

— Доброго. Передайте моєму чоловікові, коли з’явиться: я буду зайнята зі Степаном Іллічем.

Дарина кивнула, але раптом запитала:

— А зустріч з Ігнатом Матвійовичем сьогодні буде?

Світлана зупинилася.

— Чому вас це цікавить?

— Роман Геннадійович просив підготувати переговорну, якщо ви підтвердите підписання.

— Поки нічого не готуйте.

Раніше секретарка чоловіка ніколи не цікавилася рішеннями генеральної директорки. Степан уже чекав у кабінеті. Перед ним лежали дві роздруківки договору, поцятковані закладками.

— Я порівняв версії рядок за рядком. Основний текст майже не чіпали. Пастка в додатках…