Син попросив батька не приїжджати перед Новим роком, але візит без попередження відкрив тривожну правду

За підсобним приміщенням були двері до підвалу. Павло лежав на тому самому місці. Микола присів поруч, увімкнув відео на телефоні й навів камеру на сина.

— Дивися в об’єктив. Говори спокійно. Назви себе, сьогоднішню дату й розкажи, що з тобою зробили.

— Тату, я не можу…

— Можеш. Зберися.

Павло облизав сухі губи й заговорив хрипко, з паузами. Він розповів, хто його утримує, чим його кололи, чого вимагали, як намагалися змусити підписати документи. Микола зняв коліно, ланцюг, сліди уколів. Потім перевів камеру в куток.

Там стояли лопата, мішок будівельної суміші й рулон щільної плівки.

— Це вони сюди принесли?

— Учора. Або позавчора. Я вже не розумію часу.

Микола вимкнув запис. Його рухи стали іншими — короткими, точними, без зайвої метушні.

— Я йду. Скоро повернуся.

Він вибрався через гараж, але на ґанку вже стояв Роман. Обличчя в нього було багряне, комір сорочки розстебнутий.

— Куди подівся цей старий?