Син попросив батька не приїжджати перед Новим роком, але візит без попередження відкрив тривожну правду

— Скарг не було, бо на мою кухню не приходили критики з тростиною. Їж, експерте.

Павло всміхнувся й потягнувся по хліб.

Микола вимкнув плиту, сів навпроти й поклав на стіл важкий шкіряний портфель.

— Сину, нам треба поговорити. Ти все життя думав, що твій батько — пенсіонер із парою старих машин і чоботами біля дверей. Чоботи справжні. Решта — ні.

Він розкрив документи. Склади, термінали вздовж великих магістралей, земельні ділянки під логістичні центри, довгострокові контракти, дочірні компанії.

Павло відклав виделку й довго дивився на папери.

— Ти зараз серйозно? Чи це якийсь розіграш?

— Я схожий на людину, яка жартує юридичними документами?

— Не дуже.

— Я пропоную тобі увійти в справу на рівних. Але одразу попереджаю: керувати з м’якого крісла не вийде. Працюватимеш у полі, доки не вивчиш на ім’я кожного водія, диспетчера й механіка. За мною лишається право остаточного рішення на найближчі п’ять років. І ще одна умова: будь-який майбутній шлюб починається зі шлюбного договору. Це не обговорюється.

Павло мовчав довго. Потім кивнув…