Син-слідчий попросив мене терміново замкнутися й мовчати, а потім у будинку сталося щось тривожне

Удень, коли Роман поїхав, до вітальні зайшов високий чоловік. Аліна перетнула кімнату й поцілувала його довго, не залишаючи сумнівів.

Це був не Роман.

— Сахаров підпише папери, все схоплено, — говорив чоловік упевнено, не випускаючи Аліну з обіймів. — У суботу старого благополучно запакують і відвезуть. Буквально за сорок вісім годин усі гроші підуть транзитом на офшорні рахунки. На той момент, як Ромка бодай щось запідозрить або спробує перевірити рахунки, ми з тобою вже грітимемося десь на південному узбережжі.

— А якщо він виявиться кмітливішим і зрозуміє все раніше?

— Та кинь. Усі документи оформлені на його ім’я. Він для нас не партнер, Алін, а витратний матеріал. Цап-відбувайло, який залишиться тут розгрібати наслідки.

Леонід сфотографував обличчя чоловіка з екрана й надіслав Єгорові.

Відповідь прийшла за годину.

Станіслав Ветлугін, тридцять дев’ять років, зв’язки з фінансовими схемами. Два попередні романи із заможними жінками, обидві втратили статки. В однієї справа закінчилася смертю в пансіонаті.

Зі старого ноутбука через точку доступу запасного телефона Леонід почав шукати інформацію про пансіонат.

За глянцевим фасадом виявилися три судові позови за п’ять років, усі врегульовані мировими угодами. Директором значився Ігор Павлович Усольцев, колишній фельдшер, позбавлений медичної ліцензії у 2018 році й невдовзі відкрив оздоровчий пансіонат під новою вивіскою.

Через публікацію в місцевому виданні Леонід знайшов Петра Денисовича Сотникова.

— Моя мама, Надія Іванівна, — Петро говорив глухо, роблячи довгі важкі паузи. — Їй було шістдесят вісім. Голова абсолютно ясна, вона ще бухгалтерію вела на пів ставки. Сестра все провернула через того самого доктора Сахарова. Буквально за два місяці з маминих рахунків випарувалося чотирнадцять мільйонів. Коли нам удалося її звідти витягти, вона прожила всього три тижні. Просто згасла.

Другою постраждалою виявилася Антоніна Олександрівна Поселенна, сімдесят один рік. Вона провела в пансіонаті чотири місяці під такими дозами седативних, що перестала впізнавати власне ім’я. Її змушували підписувати документи про передачу майна на суму одинадцять мільйонів.

Обидві сторони погодилися дати свідчення.

Леонід закрив ноутбук і подивився на сімнадцять годинників, що мовчали довкола нього в темній майстерні.

Його історія виявилася не лише його історією.

Сахаров, пансіонат, схеми виведення грошей складалися в конвеєр, що працював роками. І Петро, який утратив матір, і Антоніна, яка втратила чотири місяці життя й усе нажите, чекали, що хтось нарешті збере механізм правосуддя з розрізнених деталей.

Годинникар умів це краще за багатьох.

Сорок вісім годин…