Син-слідчий попросив мене терміново замкнутися й мовчати, а потім у будинку сталося щось тривожне

Стільки залишалося у Леоніда.

Камера зафіксувала розмову того ж вечора. Аліна дізналася від когось із сусідів, що Раїса телефонувала Єгорові, і зажадала прискорити план.

— Не четвер. Субота.

Роман заперечив, що це ризиковано, але вона обірвала його на пів слові:

— Отже так, у суботу вранці тут має бути приватна швидка. Максимум о сьомій, поки він ще сонний і не встиг піти до своєї майстерні. Інсценуємо типовий напад агресії. Я зроблю собі кілька синців на передпліччях, залишу подряпину на шиї. Скажемо, що він кидався на нас. Оформимо екстрену госпіталізацію й тієї ж години подаємо позов до суду. Поки Єгор схаменеться й почне оббивати пороги, тато вже буде надійно влаштований у пансіонаті під наглядом.

Леонід скопіював усі записи на три флеш-накопичувачі. Один сховав у майстерні, другий поклав у внутрішню кишеню, третій о другій ночі відніс Раїсі через задній двір.

У п’ятницю вранці біля дверей з’явився Сахаров.

Леонід спустився, старанно човгаючи ногами й плутаючи слова.

— Леоніде Тимофійовичу, голубчику, давайте ми з вами трохи побесідуємо. Суто формально, щоб я переконався, що у вас усе гаразд. Нагадайте-но мені, який зараз рік на календарі?

— Дві тисячі двадцять п’ятий. Якщо, звісно, я нічого не пропустив, поки спав.

— Чудово. А який сьогодні день тижня, пам’ятаєте?

— П’ятниця. Хоча в цьому домі дні тепер відрізняються один від одного тільки тим, наскільки голосно Аліна грюкає дверима.

— Розумію, буває. А тепер давайте перевіримо вашу уважність. Зворотний відлік від ста, віднімаючи по сім. Спробуємо?

— Легко. Сто. Дев’яносто три. Вісімдесят шість. Сімдесят дев’ять. Сімдесят два. Мені продовжувати до від’ємних чисел чи цього достатньо для вашого висновку?

Сахаров насупився й кинув короткий погляд на Аліну, що стояла у дверях.

Леонід подумав: «Він дивиться на мене так, як замовник дивиться на годинникаря, який полагодив годинник із першого разу. Явно не за планом».

— Чи почуваєтеся ви в безпеці вдома, Леоніде Тимофійовичу?

— А ви самі як гадаєте? В оточенні такої турботи й уваги я просто зобов’язаний почуватися як у фортеці. Або в камері — тут уже як подивитися.

Леонід дозволив собі ледь помітну усмішку.

Сахаров кашлянув і пішов на кухню з Аліною та Романом.

Камера в годиннику записала все.

— Виражені когнітивні порушення, маячні стани, небезпека для себе. Висновок для суду готовий.

Роман передав конверт.

Аліна додала: