«Таня вийшла зі школи й ЗНИКЛА». Він увесь час був поруч

— Думки були, ми навіть разом ходили на співбесіди до кількох столичних шкіл. Але вона благала мене крізь сльози залишити її в рідному місті. У неї був величезний страх перед зміною школи й новим дитячим колективом.

Вона плакала й просила: «Мамусю, будь ласка, не треба мене сюди переводити». Дівчинка боялася, що нові однокласники сміятимуться з неї й знущатимуться, називаючи провінціалкою. У рідному місті в неї залишалися віддані друзі й подруги.

Її день народження 25 січня, у день іменин, і я завжди приїздила, щоб накрити стіл для її компанії. До неї приходили в гості хлопчики й дівчатка, вони весело грали в настільні ігри на кшталт твістера.

— Ніно, а як часто вам вдавалося приїжджати до родини, поки ви працювали в іншому місті?

— Усі святкові й тривалі вихідні я однозначно проводила вдома. Це навіть не обговорювалося.

У середньому я приїздила стабільно раз чи двічі на місяць, а телефоном ми зідзвонювалися щодня. Відпустки ми проводили на морі, наприклад, літали до Чорногорії або гуляли столицею. На всі літні, осінні й весняні канікули я завжди забирала доньку до себе.

Удень я йшла на роботу, а ввечері ми йшли гуляти парками, виставками й театрами. Їй дуже подобався такий формат, коли відпочинок вона проводила зі мною у великому місті, а в навчальний час поверталася додому. Навчатися на новому місці вона категорично відмовлялася через сильний страх.

Я багато думала про це і зрештою ухвалила фатальне рішення, що силоміць забирати її не варто. Неможливо уявити, через яке пекло пройшла родина Каширіних за роки слідства. Вісім довгих років очікування закарбувалися на дерев’яному хресті біля того місця, де знайшли тіло дівчинки.

Батько Тані, Юра, так і не дочекався того дня, коли суд винесе вирок убивці. У 2019 році абсолютно міцний і здоровий чоловік, який ніколи раніше не хворів, раптово помер. Після трагедії він сильно замкнувся в собі, а потім просто знепритомнів.

Він провів чотири дні в реанімації й пішов із життя. Пізніше з’ясувалося, що в нього стрімко розвинулася онкологія головного мозку на тлі найтяжчих внутрішніх переживань. Моє колишнє життя до трагедії було напрочуд повним, гармонійним і світлим.

Але того страшного дня все кардинально зруйнувалося. Разом із донькою тоді загинули ми всі: і я, і мій чоловік. Ми просто померли всередині, а життя назавжди поділилося на чіткі частини: до і після.

Настав 2019 рік. Ігор Скороходов чекав своєї долі за ґратами, поки тривали слідчі дії за всіма епізодами його злочинів.

— А ви бачили його особисто після того, як стали відомі результати експертизи?