Татку, не йди додому, мама сказала, що не можна, коли приходить дядько Діма…

Я мимоволі всміхнувся. Він ховав ключ там стільки років, скільки я його знав. Деякі звички не змінювалися, як не змінювалася справжня дружба. Дому в мене тепер не було, але лишалася людина, яка не ставила зайвих запитань і не вимагала доказів.

До відділку я прийшов вчасно. Орлов виявився молодим чоловіком з акуратними вусами й утомленим поглядом людини, якій щодня доводиться розбирати чужі сімейні конфлікти. Він увімкнув комп’ютер і запропонував розповісти все від початку.

Я пояснив: увійшов до квартири своїм ключем, побачив там дружину й Вадима, вимагав зустрічі з сином, але ні до кого не торкався й не погрожував. Коли Ірина відмовилася відпустити Кирила, я пішов добровільно. Вадим знімав усю розмову на телефон.

Орлов записав мої слова, кілька разів уточнив формулювання й запитав:

— Ви сьогодні повернулися після тривалої відсутності?

— Так. Мій дворічний контракт завершився. Вранці приїхав додому.

Він відклав ручку й уважно подивився на мене.

— За вашим описом підстав для серйозних обвинувачень я поки не бачу. Але рекомендую більше не приходити до дружини без попередньої домовленості. Усі питання щодо дитини вирішуйте через адвоката й суд. Будь-який новий конфлікт буде використаний проти вас.

— Я зрозумів.

Я підписав пояснення й вийшов із відділку. Надворі вже сутеніло. Не встиг дійти до зупинки, як зателефонував Кирило…👉Продовження, натисніть на кнопку «Вперед» під рекламою👇👇👇