Татку, не йди додому, мама сказала, що не можна, коли приходить дядько Діма…

Мені потрібен був лікар, від чийого висновку не можна відмахнутися, як від чергової довідки. Справжній фахівець, звиклий відповідати за кожне слово. Таку людину я знав.

Ми з Глібом Андрійовичем Дубовим познайомилися під час служби. Якось у грудні ночували в холодному укритті, ділили один спальник і чай із казанка, а вранці разом витягали постраждалого з небезпечної зони. Гліб працював лікарем, я робив те, що вмів найкраще: утримував конструкцію й тягнув. Після цього нам уже не потрібні були довгі пояснення.

Останні три місяці ми не телефонували одне одному. У кожного були свої чергування й турботи. Я знайшов його номер і натиснув кнопку виклику.

— Алло.

— Глібе, це Лазарєв. Андрій. Я повернувся додому, контракт закінчився.

На секунду в слухавці запала тиша.

— Андрію! Нарешті. Коли приїхав?

— Сьогодні вранці. Мені потрібна твоя професійна допомога. Терміново.

Інтонація Гліба відразу змінилася. Теплота лишилася, але голос став зібраним, робочим.

— Розповідай.

Я знову виклав факти: Галина Михайлівна близько року перебуває в приватному пансіонаті, суд визнав її недієздатною, опікункою стала Ірина, яка намагається встановити повний контроль над квартирою матері. Сьогодні я бачив матір крізь скло — вона відразу впізнала мене, реагувала осмислено й намагалася попередити про квартиру. Потрібні офіційне незалежне обстеження й висновок.

Гліб ставив запитання: вік, хронічні хвороби, ліки, які їй могли давати, дата судового рішення. На частину запитань я не міг відповісти.

— Я зможу приїхати післязавтра вранці, — сказав він. — Завтра в мене чергування до вечора. Обстеження проведу офіційно, з протоколом і повним висновком. Але одного твого бажання для доступу до Галини Михайлівни може виявитися недостатньо. Нехай адвокат заздалегідь надішле керівництву письмову вимогу й повідомить чинну опікунку.

— Бєлов уже готує документи.

— Добре. Якщо мати справді збережена, я це зафіксую. Але відразу попереджаю: мій висновок не скасує попереднього рішення. З ним адвокат зможе просити суд про терміновий захист і новий розгляд.

— Розумію. Дякую, Глібе.

— Не дякуй. Адресу надішли повідомленням. І тримайся. Після повернення додому іноді починається найважче.

Я надіслав адресу пансіонату й номер Бєлова. Гліб пообіцяв зв’язатися з ним напряму, щоб узгодити формулювання запиту й перелік документів. У його голосі не було гучних обіцянок, і саме тому я вірив кожному слову. Він ніколи не казав, що все буде легко. Він говорив лише про те, що справді міг зробити.

Автобус під’їхав, і я сів біля вікна. Жовта будівля лишилася позаду. Десь на другому поверсі мати знову сиділа біля вікна, але тепер я міг подумки сказати їй: «Післязавтра, мамо. Ми починаємо».

Телефон завібрував. Повідомлення надійшло з незнайомого номера: «Андрію Вікторовичу, ваша дружина подала заяву про систематичні погрози й переслідування. Прошу утриматися від конфліктів і з’явитися до відділку для надання пояснень. Дільничний Орлов».

Систематичні погрози. Я повернувся додому кілька годин тому, але в заяві Іри вже з’явилася ціла система.

Я відповів, що буду о шостій, і написав Михаличу. Ночувати мені було ніде: квартира формально залишалася нашим сімейним житлом, але повертатися туди й дарувати Вадимові новий запис для поліції я не збирався.

Михалич відповів майже одразу: «Звісно, приїжджай, дурню. Якщо мене не буде, ключ під килимком». Я перечитав повідомлення й уперше за весь день відчув, що в мене все-таки є куди йти…👉Продовження, натисніть на кнопку «Вперед» під рекламою👇👇👇