Термін, якого не могло бути. Звичайне УЗД змусило лікарку зупинити прийом і попередити молоду жінку не повертатися додому

— Жінки.

— Я майже не пила.

Уперше свекруха підвела очі. Три чи чотири секунди вона дивилася на Мар’яну без звичної маски. У цьому погляді не було ні насмішки, ні осуду. Лише втомлений, звичний жаль людини, яка вже бачила таке й давно перестала чекати іншого наслідку.

Потім обличчя Регини Львівни знову стало гладким.

— Ви були виснажені лікарнею й дорогою. Не треба про це говорити з Аркадієм, йому буде ніяково. І Микиту не хвилюйте. Йому зараз шкідливо.

Того ж ранку Мар’яну відвезли назад. Водій за три години не вимовив ані слова. Самого Стужева вона не побачила: він нібито виїхав о четвертій ранку на виводку коней до сусіднього обласного центру.

Повернувшись до лікарні, Мар’яна знову зосередилася на стані Микити. Провал у пам’яті відступив перед операціями, дренажами й чеканням біля зачинених дверей. Дивний ранок вона пояснила втомою й кількома ковтками вина. Таке пояснення дозволяло не тривожити нареченого й не думати про те, чого вона все одно не могла згадати.

Весілля зіграли сімнадцятого травня у дворі Стужевих. Уздовж дороги стояли цікаві. Микита повернувся з лікарні трьома днями раніше, схудлий на дванадцять кілограмів, сірий і слабкий. Майже все святкування він просидів. Коли для першого танцю його підвели, обличчя стало білим, і Мар’яні довелося тримати його за спину.

Аркадій Віталійович виголосив довгий тост. Він назвав Мар’яну дівчинкою з хребтом і сказав, що тепер бере її в дім. Жінки за столом витирали очі. А наречена стояла поруч із чоловіком і думала про те, що так і не змогла згадати, як дійшла до другого поверху двадцять шостого квітня.

Молодят поселили в прибудові до великого дому. Там були дві кімнати, маленька кухня і свій вхід. Мар’яна просилася хоча б на літо переїхати до свого дому, але свекор назвав це несерйозним. Поки Микита не зміцніє, говорити нема про що. Як завжди, рішення виглядало природним і турботливим, а заперечити йому було нічим.

Із конюшні її теж прибрали не відразу. Спершу перевели до контори на адміністративну роботу: невістці господаря, пояснили їй, не личить тягати гній. Вона два тижні сперечалася, потім здалася. Хто б і коли повернув її до коней, ніхто не казав. Її денники віддали іншим, а на столі в конторі з’явилася табличка з її прізвищем. Вона заповнювала відомості й чула іржання за стіною, ніби її повільно й чемно відділяли від колишнього життя.

На початку червня Микита вже ходив на завод, але після хвороби став іще тихішим. Уночі він прокидався й довго лежав, дивлячись у стелю. Якось зізнався, що в реанімації думав про свою смерть. Батько горюватиме гідно, усе зробить як слід, а за рік життя в нього стане таким, як було.

— Я не хочу його образити, — сказав Микита. — Просто там я раптом зрозумів, що він від мене не залежить. А я від нього залежу в усьому.

У середині червня Мар’яна зрозуміла, що цикл затримується. У травні в неї були два дні мізерних виділень, але вона списала їх на стрес через лікарню, весілля й переїзд. Тепер же не було нічого. Вона купила тест у найближчому місті, щоб ніхто зі знайомих не побачив, і зробила його вранці, поки чоловік спав.

Дві смужки з’явилися майже відразу. Мар’яна сіла на край ванни й спробувала порахувати. Виходило, що зачаття сталося на початку червня, вже після весілля. Це здавалося правильним і чистим. Усе сталося так, як мало статися…