Тигр застряг у болоті й ПЛАКАВ! Те, що зробив лісник, — НЕЙМОВІРНО!…

Коршун вихопив карабін миттєво. Він був небезпечний саме цим — не втрачав голови, коли інші вже кричали. Але Назар не витримав. Побачивши ведмедя, він закричав тонко, зірвано, і вистрілив майже навмання.

Заряд ударив звіра в бік. Не зупинив. Лише зірвав із нього рештки терпіння.

Ведмідь рвонув уперед із такою швидкістю, якої важко було чекати від його важкого тіла. Крик Назара обірвався майже відразу. Остап відвернувся, хоча все одно чув удар, тріск гілок, глухий хрускіт і люте гарчання пораненого шатуна. Ведмідь зім’яв молодого браконьєра й далі шматував те, що вже не пручалося.

Коршун не кинувся рятувати напарника. Він відступив на крок, опустив карабін і на частку секунди подивився туди, де ховався Остап. У цьому погляді було розуміння. Старий не просто тікав. Старий вів їх сюди. Коршун, можливо, вперше за багато років відчув не страх, а образу: його, мисливця, обвів довкола пальця чоловік, якого він уже подумки списав у витрати. Це було гірше за рану.

Цієї миті Остап і чекав. Поки ведмідь був зайнятий Назаром, він вислизнув із малинника з іншого боку й, пригнувшись, кинувся геть. Позаду ревло, ламалося, рвалося. Потім гримнув постріл — куля з виском ударила в камінь біля його ноги. Коршун помітив його. Другий постріл вибухнув тріскою у гілках над головою.

Остап скотився в яр, знову перетнув крижаний струмок і побіг не вглиб лісу, а широкою дугою назад, туди, де лишилися його дім, трос і лебідка. Але дуже скоро зрозумів: до дому йому не дійти. Коршун ішов за ним сам, злий і швидкий, уже не обтяжений Назаром, не думаючи ні про що, крім помсти й здобичі.

Тоді Остап почав петляти. Не бігти навпростець, а розчинятися в складках лісу. Він ішов по поваленому стовбуру, щоб не лишати слідів, зісковзував у ялинник, повертався до струмка, збивав напрямок. Він був старий, але це був його ліс. Коршун умів полювати, але тут усе одно залишався чужим.

Коли звуки погоні ненадовго стихли, Остап зупинився під щільними лапами молодих ялин. Він важко дихав, притискаючи долоню до боку. До дому шлях був відрізаний. Лебідка й трос лишилися там, ніби в іншому житті. А тигр усе ще був у крижаній воді.

Часу більше не було. Остап повернув до болота без інструментів, без ясного плану, з однією двостволкою, сокирою й упертістю, яка вже не відрізнялася від божевілля…