У в’язниці не могли збагнути, як жінки в цілковитій ізоляції завагітніли, аж поки не підняли архів відеоспостереження

До арешту життя Анни не мало нічого спільного зі світом за колючим дротом. До двадцяти восьми років вона встигла стати викладачкою фармацевтичного факультету, здобути повагу колег і прихильність студентів. Наука давалася їй легко не тому, що вона була улюбленицею долі, а тому, що роками не шкодувала ні сил, ні часу. Перед нею відкривалася велика академічна кар’єра, і ніхто з тих, хто її знав, не міг уявити, наскільки різко обірветься цей шлях.

Чоловік, з яким вона познайомилася в розпалі цього життя, був на сім років старший. Він займався торговельними перевезеннями й часто під’їжджав до навчального корпусу на невеликому білому фургоні. Після довгих лекцій він чекав на Анну біля входу, приносив їй квіти, умів розсмішити й не сердився на її постійну зайнятість. Після багатьох років, відданих навчанню та роботі, Анна сприйняла його турботу як довгоочікуваний дарунок. Їхній роман розвивався швидко, а невдовзі вони побралися.

Через рік Анна залишила кафедру й поїхала з чоловіком до іншого регіону. Відмова від кар’єри не здавалася їй жертвою: вона мріяла про дім, міцну сім’ю й дитину. Однак уже за пів року за звичною усмішкою чоловіка вона побачила зовсім іншу людину. Його бізнес виявився майже порожньою вивіскою, інвестиції — низкою провалів, а азартні ігри залишили по собі величезні борги.

Замість того щоб піти, Анна спробувала врятувати шлюб. Вона продала квартиру, яка належала їй ще до весілля, і віддала всі виручені гроші кредиторам. Їй здавалося, що, звільнившись від тягаря, чоловік зможе почати все заново. Але однієї ночі він зник, не залишивши ні листа, ні прощального слова. За чутками, він виїхав за кордон; дружині ж залишив спустілий дім, нові рахунки й життя, у якому більше не було опори.

Вона трималася на плаву приватними уроками. Після кількох місяців такого існування старий знайомий запропонував їй одноденний підробіток. Потрібно було доправити через прикордонний пункт сумку з дозволеними трав’яними засобами. За це обіцяли велику винагороду, яка допомогла б розрахуватися з найнастирливішими кредиторами. Анну запевняли, що вантаж законний і що до вечора вона повернеться додому.

На контролі її затримали. У потаємному відсіку на дні сумки виявили кілограм чистого героїну. Усі пояснення про трави, знайомого й чужу сумку розсипалися перед речовим доказом. У неї не було ні поручителів, ні грошей на приватного захисника, ні людей, готових підтвердити її слова. Суд відбувся разюче швидко: лише два короткі засідання, формально призначений адвокат і жодного свідка захисту.

Кількості наркотика було досить для найтяжчого вироку. Анні призначили смертну кару, і вона, приголомшена тим, як швидко зникло її майбутнє, не подала апеляції. Після вироку її доправили до закритої виправної установи й помістили в особливо охоронюваний жіночий блок. Із камери їй дозволяли виходити лише на вісімнадцять хвилин у закритий дворик. Листів, посилок і відвідувань у неї не було.

Жінка, яка колись стояла перед аудиторією, тепер жила в просторі кількох кроків. Вона жодного разу не попросила про помилування, не писала рідним і ні з ким не говорила про минуле. Кожен її день був схожий на попередній, і для охорони це мовчання означало покору. Насправді ж Анна не намагалася врятувати себе: вона шукала бодай одну можливість залишити по собі життя…