Учора він нагодував безпритульну дівчинку, а сьогодні вона принесла квіти його покійній нареченій. Таємниця, прихована в минулому

— Та що ви, вона дуже добра й хороша, — гаряче заступився за опікунку брат.

— Тільки вона дуже старенька і сильно хворіє, тому не може ходити на роботу, — сумно додала сестра. — От ми й живемо дуже бідно.

— Та вже краще б ми жили ще бідніше, аби тільки без дядька Колі! — раптом із дитячою злістю випалила дівчинка.

— А це ще хто такий? — внутрішньо напружився бізнесмен.

— Це син нашої баби Віри, — з неприхованою зневагою відповів Арсеній. — Він п’яниця, ніде не працює і постійно забирає в неї всі гроші на випивку. Через нього нам доводиться самим шукати їжу.

— І ви живете всі разом в одній квартирі? Він піднімає на вас руку? — у голосі Віктора задзвенів метал.

Усередині закипала глуха, первісна лють. Він подумки пообіцяв собі провести з цим Миколою вельми ґрунтовну «виховну» бесіду найближчим часом.

— Нас він не б’є. Коли він напивається, ми просто ховаємося у своїй кімнаті й не висовуємося. А от бабі Вірі від нього дуже дістається, коли вона намагається його сварити, — опустивши очі, зізналася Аріна.

— Язик без кісток! — сердито шикнув на неї брат, якому явно було соромно виносити сміття з хати.

— А що я такого сказала? Він же мамин друг, дивися, який гарний букет приніс! — огризнулася дівчинка.

— Діти, не сваріться. Я щиро хочу витягти вас із цієї ями. Вашій мамі я допомогти не зміг, тож дозвольте допомогти хоча б вам. Ви покажете мені дорогу до вашої бабусі?

— Покажемо, тільки це дуже далеко, на іншому кінці міста, — кивнув Арсеній.

Бізнесмен укотре жахнувся: ці змарнілі діти пішки подолали кілька кілометрів до кладовища.

— Тоді пропоную поїхати моєю машиною, так буде швидше.

— Нізащо! — хором відрізали близнюки. — Баба Віра суворо-наказово заборонила нам сідати в автомобілі до незнайомих чоловіків, — вагомо додав хлопчик.

Сперечатися з їхньою логікою було марно, і солідний бізнесмен у дорогому пальті слухняно почвалав пішки за двома чумазими обірванцями. Шлях виявився неблизьким.

Дорогою вони встигли обговорити багато тем і навіть трохи зблизитися. Кілька разів Віктор умовив своїх упертих супутників зробити перепочинок у невеликих кафе, де вони жадібно наминами тістечка й запивали їх солодкою газованою водою. З’ясувалося, що діти намагаються не пропускати занять у школі, побоюючись візитів органів опіки.

На жаль, через злиденне становище й старий одяг вони стали вигнанцями в класі, тому воліли ні з ким не спілкуватися.

— Я, якщо треба, будь-кому здачі дам! — гордо заявив Арсеній, демонструючи свої збиті кісточки.

Бідний хлопчина, змушений у такому віці брати на себе роль захисника родини.

Коли ця дивна делегація нарешті дісталася потрібної адреси, на вулицю вже опустилися густі сутінки й помітно похолодало. Будинок виявився старою, обшарпаною цегляною двоповерхівкою з обсипаною штукатуркою й тріщинами на фасаді. Піднявшись на другий поверх, діти штовхнули незамкнені двері, запрошуючи гостя всередину.

У ніс ударив різкий запах дешевого тютюну, немитого тіла й застарілого перегару. Із дальньої кімнати долинав богатирський хропіт — дядько Коля зволив відпочивати після чергових узливань.

— Зараз поспить пару годин і почне буянити до самого ранку, — приречено констатувала Аріна.

Віктор із здриганням зрозумів, що дітям категорично не можна перебувати в цьому притоні ані секунди довше. На шум у передпокій вишаркала літня жінка з явними ознаками застарілого алкоголізму на одутлому обличчі, хоча в цю мить вона була абсолютно твереза.

— Ви ще хто такий? Знову ці малолітні бандити комусь машину цвяхом подряпали? — підозріло примружилася вона.

— Ми чужого ніколи не беремо і машини не псуємо! — обурено скинувся Арсеній.

— Ану геть у кімнату! — гаркнула на нього стара, і діти слухняно зникли за дверима.

Бізнесмен представився, приховавши своє справжнє фінансове становище, і попросив про конфіденційну розмову щодо майбутнього близнюків.

Вони перемістилися на крихітну, захаращену кухню, де за хитким столом і кухлями з рідким чаєм відбулася довга й важка розмова. На подив, баба Віра виявилася доволі адекватною жінкою з трагічною долею, і діалог склався легко. Вислухавши сповідь Віктора про його роман із загиблою Вікою, вона задумливо похитала головою.

— Ну й історія, просто сюжет для серіалу. Тепер-то мені зрозуміло, чому Віка хотіла назвати хлопчика Вітьком на честь першого кохання. Рідня її тоді ледь відмовила, мовляв, імена Аріна й Арсеній звучать гармонійніше для двійнят.

— Вони просто приголомшливі, розумні й дуже розвинені діти, — тепло всміхнувся гість.

— Це правда, — схлипнула старенька. — До тієї страшної аварії вони купалися в любові. Коли батьки летіли в ту прокляту відпустку, вони залишили малюків мені. Я тоді ще міцна була, працювала в магазині неподалік. А потім по телевізору передали екстрений випуск новин…

Жінка не дозволила відправити сиріт до казенного дому, оформила опікунство й стала отримувати допомогу. Грошей цілком вистачало на скромне, але ситне життя. Усе зруйнувалося, коли її дорослий син Микола зв’язався з поганою компанією, кинув навчання і безпробудно запив…