Усе місто обговорювало виття собак на старому кладовищі. Сюрприз, який чекав на мене після детального розбору нічного відеозапису

Ранок почався для неї з несподіваного полегшення, і весь день минув так само мирно. Здавалося, що любі люди незримо перебувають поруч. Звісно, вона не забувала й про своїх чотирилапих друзів. Головне для неї було одне: щоб вони були ситі й здорові.

Сидіти без діла Марія Петрівна не вміла. Того дня вона до блиску відмивала пам’ятник. А в другій половині дня, як і напередодні, разом із собаками вийшла за межі кладовища — пройтися, вмитися, привести себе до ладу.

Збоку це виглядало дивно: маленька, сухенька старенька і чотири великі пси, що крокують поруч. Перехожі озиралися, здивовано дивилися, дехто крутив пальцем біля скроні. Але Марію Петрівну це вже не зачіпало. Вона знала, що багато хто вважає її несповна розуму.

Тривожило інше. Зранку вона почала покашлювати. Мабуть, далася взнаки ніч на землі. Надвечір кашель посилився. А колись давно вона тяжко перенесла запалення легень. У її віці нова хвороба могла обернутися лихом.

Уночі почався дощ. Дрібний, холодний, гидкий, затяжний. Але Марія Петрівна однаково розстелила свою нехитру постіль і лягла. Собаки щільно обступили її, намагаючись зігріти. Однак від дощу це не рятувало. Ковдра й одяг швидко промокли, собача шерсть теж стала мокрою. Щоб краплі не били в обличчя, старенька уткнулася головою в бік одного з собак і провалилася у важкий, уривчастий сон.

Уранці знову виглянуло яскраве сонце, наповнюючи землю теплом. Собаки давно прокинулися. Але Марія Петрівна не розплющувала очей. Вони відразу відчули недобре. Старенька дихала ледь чутно, з хрипами…