Усі намагалися відігнати вовка від труни, але він знову повертався — аж поки лікар не помітив важливу деталь

У лікарні дівчину негайно помістили до відділення реанімації. Двері відділення зачинилися, залишивши Назара зовні. Він чекав, не знаходячи собі місця, і подумки знову бачив Грома в труні. Тепер упертість вовка вже не здавалася проявом горя. Звір справді щось відчув, хоча ніхто не міг пояснити, яким чином.

Нарешті до Назара вийшов один із лікарів. Його голос помітно тремтів, коли він повідомив, що Оксану помилково визнали мертвою. Після тяжкого нападу в неї розвинувся рідкісний каталептичний стан. У її випадку дихання стало вкрай поверхневим, пульс ледь промацувався, а м’язи заклякли, створюючи враження посмертного заклякання.

Саме таке поєднання ознак і призвело до страшної помилки. Зовні Оксана виглядала так, ніби справді пішла з життя, хоча її організм продовжував боротися. Тепер лікарі робили все можливе, щоб вивести дівчину з небезпечного стану й запобігти тяжким наслідкам тривалого кисневого голодування.

Для Назара це пояснення звучало водночас жахливо й рятівно. Його наречену ледь не поховали живцем, але тепер її ще можна було врятувати. Він думав про тонку межу, що відділила трагедію від дива. Якби він не привів Грома попрощатися, якби вовк підкорився першому наказові й відійшов від труни, ніхто не став би сумніватися у висновку лікаря…