Різне

Утікачка-засуджена знайшла в лісі прив’язаного чоловіка й невдовзі зрозуміла: ця зустріч не випадкова

Після звільнення її поселили в тихому готелі неподалік від офісу. Номер був скромний, чистий, з видом на замерзлу ріку. Оксана довго стояла біля вікна, не вмикаючи світла. Три роки — це не просто строк. Це звичка чекати поганого навіть у тиші. Це вміння прокидатися до кроків у коридорі. Це недовіра до кожних зачинених дверей.

— Кириле, — сказала вона в машині перед цим, — ваша компанія була в тій схемі.

— Так.

— Ви не організовували її й могли не знати деталей.

— Міг.

— Але могли дізнатися раніше, якби копнули глибше.

Він не став захищатися.

— Так. Міг.

— Це не знімає відповідальності.

— Не знімає.

Він дивився прямо, без звичного ділового щита.

— Тому я тут, а не в літаку кудись подалі.

Тоді Оксана знову сказала «добре». Другий раз — майже без спротиву.

У вівторок прийшла новина: Артем Гнатюк подав заяву. Не повне зізнання, а обережне, вивірене. Він визнавав тиск на хід справи Оксани, визнавав порушення під час збору матеріалів, але заперечував умисел у смерті Шрамка й прямий зв’язок із Назаром. Цього було мало. Цього було недостатньо для справедливості. Але для системи, де навіть тріщина в стіні вважається проривом, це стало початком.

Максим Остапенко подзвонив Оксані.

— Він тріснув частково. Слабка позиція, але суд тепер швидше розгляне питання про ваше умовне звільнення до повного перегляду. Можливо, вже в п’ятницю.

— А рада — післязавтра.

— Так. Тому Назар і квапиться.

— Чого він хоче?

— Угоди. Готовий дати показання проти посередника Назара в обмін на пом’якшення.

— Проти Назара?

— Прямо — проти посередника. Опосередковано — проти нього.

— Слабко.

— Але це початок.

Оксана втомлено заплющила очі.

— Я хочу знати одне. Якщо він піде на угоду, він усе одно відповість за те, що зробив зі мною?

— За фальсифікацію, перевищення повноважень, тиск — так. Строк може бути менший, але покарання буде.

— Тоді гаразд.