В аеропорту я несподівано побачила чоловіка з іншою жінкою, але найдужче його вразили слова нашого сина

Він кивнув. Ліфт повільно піднімався. Кожна секунда здавалася йому надто довгою.

Коли двері відчинилися, Дмитро побачив величезний світлий офіс. Скляні стіни. Панорамні вікна.

Команду працівників, які працювали за комп’ютерами. На стіні висів логотип компанії Оксани. Дмитро зупинився.

Колись вона мріяла просто мати маленький офіс. Тепер вона керувала бізнесом, що працював у кількох країнах. Секретарка провела його до кабінету.

Оксана стояла біля вікна. Вона не обернулася одразу. «Ти все ж таки приїхав».

«Ти знала, що я приїду?» — «Так». — «Звідки?» — «Бо я знаю тебе». Ці слова змусили його замовкнути.

Оксана обернулася. «Сідай». Дмитро сів навпроти.

Кілька секунд вони мовчали. Нарешті він спитав: «Чому ти купила акції моєї компанії?» — «Бо твоя компанія була на межі краху».

Він насупився. «Що?» — «Ти не помічав. Але фінансові звіти були підроблені».

Дмитро відчув удар. «Ким?» Оксана подивилася йому просто в очі. «Людьми, яким ти довіряв».

Він згадав Марину. «Ти знала про неї?» — «Я знала, що відбуваються підозрілі операції. Але не знала всієї правди».

«Чому не сказала мені?» Оксана гірко всміхнулася. «Ти б мені повірив?» Дмитро опустив погляд.

Відповідь була очевидна. Кілька років тому він не повірив їй, навіть коли вона намагалася зберегти їхню сім’ю. «Я помилявся», — тихо сказав він.

Оксана нічого не відповіла. «Я був засліплений грошима», — продовжив Дмитро. — «Ні, Дмитре».

«Ти був засліплений собою». Він звів очі. Вона продовжила.

«Гроші лише дали тобі можливість робити те, що ти хотів. Вони не змушували тебе зраджувати сім’ю». Дмитро тяжко зітхнув.

«Артем мене ненавидить?» — «Ні». — «Чому?» — «Бо я ніколи не дозволяла йому ненавидіти тебе». Він подивився на неї.

«Я хочу все виправити». — «Минуле не виправиш». — «Тоді хоча б майбутнє».

Оксана довго мовчала. «Майбутнє залежить не від слів». — «Я розумію».

«Ні, ти ще не розумієш». Вона підійшла до столу й поклала перед ним папку. «Тут докази фінансових махінацій».

Дмитро відкрив папку. З кожним документом його обличчя ставало дедалі напруженішим. Але потім він побачив останню сторінку.

І завмер. Там був підпис Марини. А поруч — дата. За кілька днів до їхньої зустрічі в аеропорту. «Вона збиралася забрати решту грошей і втекти», — сказала Оксана. Дмитро повільно звів голову…