Вагітність Насті стала причиною пересудів, та невдовзі в селі з’явилися несподівані гості

Додому вона не писала. Батькові раз на два тижні надсилала короткі повідомлення: «Усе нормально. Вчуся». Він відповідав так само скупо: «Добре. Тримайся». Мати мовчала. Олеся продовжувала ходити на пари, склала першу сесію з добрими оцінками, а викладач із теорії літератури у відомості навпроти її прізвища написав: «перспективна». Вона склала цю відомість учетверо й сховала в зошит, ніби доказ того, що в ній і досі є не лише біда.

На восьмому місяці приховувати живіт уже було неможливо. Мар’яна кілька разів намагалася почати розмову, дивилася на Олесю тривожно, але та щоразу уникала теми. Жалість здавалася їй небезпечною: якщо прийняти її, можна розсипатися. На початку дев’ятого місяця вона оформила академічну відпустку, зазначивши причину коротко — за станом здоров’я. У деканаті не ставили запитань. Мабуть, і так усе бачили.

Вона зібрала той самий чемодан, із яким приїхала. Тільки тепер зошитів стало більше, і речі ледве вміщалися. Мар’яна обійняла її на вокзалі й сунула в кишеню складену купюру.

— Не треба, — сказала Олеся, намагаючись повернути.

— Треба, — відрізала Мар’яна. — Потім розрахуємося.

Автобус у бік села знову вирушав рано. Олеся сиділа біля вікна, та тепер поля здавалися не дорогою вперед, а дорогою назад. Вона поклала долоні на живіт і вперше виразно подумала: вона повертається не сама…