Велика гарна квітка здавалася звичайною покупкою чоловіка, аж поки випадковість не розкрила її таємницю

На офіційну експертизу Аліна погодилася не одразу. Минуло дванадцять днів після зустрічі, перш ніж Роман подзвонив Марині.

— Вона готова, — сказав він глухо. — Тільки при нас. І без Андрія.

Марина в той момент сиділа біля вікна в майстерні Лариси. Після відходу з квартири вона тимчасово оселилася в маленькій кімнаті за стелажами: там стояв диван, пахло тканинами, відпарювачем і кавою.

— Я не втручатимуся у вашу сім’ю, — сказала вона. — І не налаштовуватиму Аліну проти вас.

Після розмови Лариса сказала впівголоса:

— Їй страшно.

— Мені теж.

— Наталії страшно втратити доньку.

Марина провела пальцем по краю чашки.

— Я не стану її забирати.

— Знаю.

У призначений день вони зустрілися в медичному центрі. Коридор був світлий, надто чистий для такого лиха. Аліна сиділа між Наталією й Романом, ховаючи руки в рукавах худі. На шиї в неї блиснув хрестик. Марина помітила його й одразу відвела погляд, щоб дівчина не відчула тиску.

— Добрий день, — сказала Аліна.

— Привіт.

Медсестра покликала їх за прізвищами. Забір матеріалу зайняв кілька хвилин: документи, підписи законних представників, ватні палички, запечатані конверти. Все виглядало буденно, майже спокійно, і від цієї буденності Марині ставало болючіше.

На виході Аліна зупинилася біля автомата з водою.

— А якщо результат буде іншим?

Марина повернулася до неї.

— Тоді я вибачуся й піду.

— А якщо підтвердиться?

— Тоді нічого не зміниться без твого бажання.

— Так не буває.

— Буває, якщо дорослі хоча б раз думають не про себе.

Аліна взяла стакан, але не змогла випити.

— Я прочитала листа. Ви справді ходили на могилу?

— Так.

— Там хтось похований?

— Я не знаю.

Дівчина зблідла.

— Вибачте. Я не мала питати.

— Ти маєш право питати все.

— Я поки не знаю, чи хочу знати відповіді.

Аліна пішла до Романа, а Марина лишилася біля автомата й уперше за довгий час не відчула себе повністю відкинутою. Дівчина говорила з нею. Не приймала, не пробачала, не називала ніким — але говорила.

За кілька тижнів висновок надійшов слідству. Марину офіційно викликали для ознайомлення з тією частиною, що стосувалася її статусу потерпілої. Климчук говорив стримано:

— Біологічне материнство підтверджено.

Вона кивнула. Сліз не було. Після таємного тесту й довгого очікування всередині ніби вигоріло все, що могло вирватися назовні.

— Що далі?

— Тривають процесуальні дії. Подробиці не обговорюються.

— Я розумію.

— Вашого чоловіка допитано. Про подальші рішення вас повідомлять.

Засідання у справі про розірвання шлюбу призначили на кінець місяця. Андрій прийшов з адвокатом і матір’ю. Лідія Семенівна трималася рівно, ніби заходила не до суду, а до людини нижчої за себе статусом.

— На примирення згодні? — спитала суддя.

— Ні, — сказала Марина.

Андрій підвів очі.

— Дружина діє під впливом сторонніх людей. Сім’ю ще можна зберегти.

Марина подивилася на нього вперше за весь ранок.

— Сім’ю не можна зберегти після продажу дитини.

Суддя зробила зауваження щодо коректності формулювань і повернулася до предмета справи. Сивак говорив спокійно: спільне життя припинене, довіра втрачена, примирення неможливе, майнові питання в цьому процесі не заявлені.

Рішення про розірвання шлюбу винесли після перерви. Біля дверей Лідія Семенівна тихо спитала:

— Думаєш, перемогла?

— Ні. Але Аліна житиме без вашої брехні.

— Вона ніколи не назве тебе матір’ю.

— Це вирішувати їй.