Військові знайшли покинутий корабель — але всередині виявилося щось неможливе
І одна із зазначених там дат була сьогоднішньою. Слідча група оперативно прибула за годину сорок. Разом із нею на борт піднялися двоє людей у цивільному, яких Воронову навіть не представили.
Вони піднялися на борт першими й пройшли просто в трюм, не ставлячи жодних запитань, як люди, які точно знають, куди йдуть. Воронов спробував супроводжувати їх униз. Один із цивільних зупинився, обернувся до нього й спокійно, без тіні агресії сказав, що далі вони впораються самі, подякувавши за роботу.
Воронову таке ставлення вкрай не сподобалося. Але військовий наказ є військовий наказ. Його команду ввічливо попросили перейти на другий катер і мовчки чекати.
Наступні дві години загадковий «Арктур» стояв у жорсткому оточенні. З боку його борту не долинало жодного звуку. Не велося абсолютно ніяких переговорів по відкритому радіоканалу.
Другий катер берегової охорони тримався за двісті метрів і не підходив ближче ні на метр. Воронов уважно дивився в бінокль і бачив лише темні силуети людей на палубі. Вони щось активно вантажили або перевантажували, але було незрозуміло, в якому саме напрямку.
Потім один із людей у цивільному вийшов на зв’язок і повідомив, що ситуацію повністю взято під контроль. Було заявлено, що «Арктур» буде відбуксировано до закритого військового порту. А особовий склад патрульного катера зобов’язаний зберігати сувору конфіденційність відповідно до регламенту.
Воронову видали офіційний папір про нерозголошення. Він без зайвих запитань підписав його. Уся ця історія мала на цьому закінчитися тихо й непомітно.
Ніби нічого цього ніколи й не було. Але Воронов не був би собою, якби залишив усе як є. Через три тижні після інциденту він зв’язався з незалежним журналістом-розслідувачем Максимом Третьяковим, з яким був знайомий ще з часів служби.
Їхня розмова відбулася не телефоном. Вони зустрілися особисто за чашкою кави в маленькому кафе в прибережному місті. І офіцер розповів журналістові абсолютно всі подробиці.
У тому числі одну маленьку деталь, яку він не вніс до свого офіційного рапорту. Це була деталь, яку він навмисно приховав від тих людей у цивільному. Бо в ту мить, коли він її побачив, щось усередині чітко підказало йому вчинити саме так.
Він зрозумів, що це вкрай важливо. Цей доказ не повинен зникнути назавжди разом із кораблем. На одному з аркушів паперу в таємній кімнаті, поруч зі списком імен і координат, було написано від руки одне коротке речення.
Воронов запам’ятав цю фразу дослівно. «Якщо ви читаєте це, значить, я не встиг». Максим Третьяков провів у запилених архівах 4 дні, перш ніж знайшов найпершу ниточку…
