Вона хотіла влаштувати дочок до мене в штат без роботи й досвіду, але одне запитання швидко все розставило по місцях

— Не заговорюй мені зуби, — відрізала вона. — Олег сказав, у вас розширення. Три нові проєкти взяли. От я дочок і привела. Роза, Лілія, Віолетта. Проходьте, дівчата, не мніться.

Квіткова клумба Маргарити Генріхівни незграбно ввалилася до кабінету. Лілія, не відриваючись, цокала довгими акриловими нігтями по екрану смартфона. Роза поправляла на шиї важкий амулет із каламутного скла, ніби той мав відганяти не злих духів, а здоровий глузд. Віолетта дивилася в стіну з виразом людини, чия вища нервова діяльність назавжди застрягла на зупинці в очікуванні маршрутки.

Жодна із золотих зовиць Ксенії не мала закінченої вищої освіти. Зате амбіцій вистачило б на колонізацію Марса коштом корпоративних кредиток.

Біля кулера завмерла секретарка Діна, дівчина з короткою стрижкою й гострим розумом. Вода давно переливалася через край паперового стаканчика, але Діна цього не помічала. Видовище було надто яскравим. Навіть в офісі, звиклому до дедлайнів і аварійних релізів, такі вистави траплялися не щодня.

— Розширення справді є, — сказала Ксенія й клацанням миші заблокувала екран. — Ми шукаємо senior Java-розробника, DevOps-інженера й аналітика даних. Хто з дівчат просто зараз напише скрипт для міграції бази? Лілія? Чи Віолетта, поки позіхає, налаштує нам кластери?

Маргарита Генріхівна відмахнулася, наче від мухи.

— Які ще скрипи? Ти тут своїми матючними словами не розкидайся. Дівчата керуватимуть. Процесами управлятимуть. Вони сестри твого чоловіка. В Олега в компанії половина, тож право маємо.

Ксенія відчула, як на губах сама собою з’являється холодна, хижа усмішка. Ця сімейна омана давно ходила по колу, обростаючи подробицями. Олег, головний спеціаліст з імітації бурхливої діяльності, справді значився комерційним директором. Але в цій компанії йому належали тільки підставка під горнятко з написом «Бос» і безлімітний доступ до офісного печива. «Синхрон» Ксенія створила ще до шлюбу. Кожен сервер, кожен стілець, кожен рядок коду були її власністю.

— Маргарито Генріхівно, — Ксенія підвелася, спершись долонями об стіл. Голос у неї був тихий, але такий рівний і жорсткий, що Діна біля кулера мимоволі втягнула голову в плечі. — Зараз ви розвертаєтеся на сто вісімдесят градусів, забираєте свій ботанічний сад і йдете пити каву за воротами бізнес-центру. У мене за п’ять хвилин планірка.

— Ах ти ж! — свекруха захлинулася від обурення. — Я зараз Олегові подзвоню. Він тобі влаштує. Зовсім береги поплутала, невістко.

— Дзвоніть. Заодно уточніть, чому він сьогодні знову не на робочому місці о десятій ранку. Діно, проведіть гостей…