Вона хотіла влаштувати дочок до мене в штат без роботи й досвіду, але одне запитання швидко все розставило по місцях
Маргарита Генріхівна вилетіла з офісу так, ніби в неї під підборами вибухнули петарди. Дочки потяглися слідом, слухняні й ображені, залишаючи по собі шлейф дешевих парфумів і щільне відчуття абсурду, що насувався.
Ксенія не стала гаяти ані хвилини. Вона натиснула кнопку інтеркому.
— Зінаїдо Карпівно, зайдіть до мене. З калькулятором і роздруківкою всіх витрат Олега за корпоративною карткою за останні пів року.
Головна бухгалтерка з’явилася за дві хвилини. Суха, мов торішній листок, Зінаїда Карпівна мала рідкісний дар знаходити нестачі навіть там, де їх ховали б від податкової під бетонною плитою. Вона поклала на стіл пухку теку й несхвально стиснула губи.
— Давно пора, Ксеніє Едуардівно. Я вже три місяці дивлюся на цей цирк і п’ю Корвалол замість чаю.
Вони заглибилися в папери. Цифри швидко склалися в сувору й безжальну картину. Олег не просто отримував зарплату за порожнечу. Він ще й активно перетворював представницькі витрати компанії на сімейну годівницю.
— Ось чек на сорок тисяч із ресторану «Золотий Фазан», — Зінаїда Карпівна тицьнула сухим пальцем у рядок. — У звіті в Олега Ігоровича значиться зустріч з інвесторами.
— Я пам’ятаю цю дату, — Ксенія примружилася. — Це був день народження Рози. Він водив туди все своє сімейство за мій рахунок.
— А ось списання на клінінгові послуги, — бухгалтерка перегорнула сторінку. — Сімдесят тисяч за квартал. Виконавець — приватна фірма, а адреса надання послуг — дача Маргарити Генріхівни. І ось бензин. Три різні паливні картки.
Ксенія мовчки викреслювала рядки червоним маркером. Жалю не було в її базовій комплектації. Коли тримаєш IT-бізнес на плаву в жорсткій конкуренції, інстинкт самозбереження швидко витісняє сентиментальність. Олег давно ходив по тонкій кризі її терпіння: розслаблений спосіб життя, вічні скарги на тяжку чоловічу долю й професійна порожнеча, яку він прикривав красивою посадою. У документах він виглядав солідно, а в реальності найчастіше був дорогою декорацією за столом переговорів. Усе це Ксенія терпіла заради ілюзії стабільного шлюбу. Але впрягатися ще й у віз його нахабних, ледачих родичок вона не збиралася.
— Блокуй паливні картки. Усі. Просто зараз, — сказала вона. — Доступ до корпоративного рахунку обмежити. Залишити п’ятсот рублів на день на бізнес-ланч.
— А машина? — спитала Зінаїда Карпівна з передчуттям людини, яка давно чекала правильного наказу.
— Машина оформлена на компанію. Довіреність відкликати. Скажи завгару, хай увечері перегонить її на нашу охоронювану стоянку. Брелок — мені…
