«Вона не могла піти далеко в цій сукні»: фатальна помилка нареченого, який не знав, яку таємницю приховують креслення старого храму

Під проламаною головою священника розпливлася густа пляма, що здавалася майже чорною в сліпучому штучному світлі. Слідчий Кравченко стояв біля масивної колони, безучасно дивлячись у картонний стаканчик із вистиглою кавою. Поруч із ним, заклавши руки за спину, височів огрядний чоловік у намоклому шкіряному плащі. Це був полковник Тарасов, начальник районного управління поліції, людина з репутацією безжального апаратника.

Тарасов дістав із кишені картату хустку й голосно, з хрипом висякався. — Справу закриваємо, Кравченку, — його густий бас глухо вдарився об цегляні стіни. — Маніяка знайдено. Совість замучила старого, спробував приховати сліди, затопив підвал, а потім сам собі проламав голову в каятті.

— Або просто послизнувся на мокрому камені, — додав полковник, ховаючи хустку. — Оформиш усе як нещасний випадок або суїцид на ґрунті психічного розладу. Пресі дамо сухе ранкове зведення. Місто спить спокійно.

Віктор підійшов до тіла впритул, його важкі черевики з вологим хлюпанням ступали по каменю. Експерт у синьому одноразовому комбінезоні саме пінцетом піднімав із підлоги білий пластиковий прямокутник. Це була магнітна картка від прихованих дверей підвалу. Вона була абсолютно чиста, без жодної подряпини чи краплі крові, і лежала за пів метра від витягнутої руки мертвого настоятеля.

— Він не міг затопити підвал, — голос Віктора прозвучав рівно, без інтонацій. — Вентиль на трубі в старій котельні зроблений із радянського чавуну. Він прикипів до різьби намертво ще років десять тому. Щоб його зірвати, потрібен професійний газовий ключ із довгим важелем і величезна фізична сила.

Тарасов повільно, мов танкова башта, повернув голову в бік Савельєва. Його м’ясисте, вкрите червоною капілярною сіткою обличчя блищало від випару. Він окинув Віктора важким, немиготливим поглядом з-під кущуватих брів.

— А це хто в нас такий розумний намалювався? — полковник зробив крок уперед, шкіра його плаща загрозливо зарипіла. — Експерт-сантехнік із ЖЕКу? Стороннім цивільним на місці злочину робити нічого. Кравченку, негайно виведи цього розумника за оточення.

Віктор не зрушив із місця. Він плавно присів навпочіпки біля тіла й указав пальцем на праву руку священника. Суглоби пальців отця Іллі були жахливо спотворені запущеною формою поліартриту. Вони нагадували вузлувате, висохле деревне коріння, назавжди застигле в скорченому положенні.

— Він не міг утримати в руках навіть важке церковне кадило, — Віктор підвів очі й подивився просто на полковника. — Картку акуратно підкинули. Той, хто зірвав вентиль, холоднокровно вбив його ударом ззаду. Священник був лише ширмою, зручним цапом-відбувайлом для вашої щоквартальної статистики розкриття.

Тарасов навис над Віктором темною, гнітючою брилою. Від поліцейського начальника густо тхнуло дешевим коньяком і застарілим сигаретним димом. Він нахилився так близько, що Віктор відчув жар його дихання…