Вона розірвала сукню офіціантки — і не чекала

Карина слухала, і витримки їй урешті забракло: «Ти справді ставиш якусь офіціантку вище за мене?»

У її голосі вперше почулося щось схоже на паніку. Звична пиха вже не приховувала розгубленості. Андрій навіть не озирнувся.

— Я обираю ту, яка покохала мене без грошей — точніше, думаючи, що їх у мене немає. А ти й у людині поруч із собою не зуміла побачити людину. Усе рахувала, скільки він може тобі дати.

Він зняв піджак і дбайливо вкрив Оксані плечі. Під теплою тканиною зник розрив на сукні, і цей звичайний жест подіяв на неї сильніше за довгі пояснення. Уперше за весь час їй не треба було думати, як прикритися від чужих очей.

— Ходімо, — тихо сказав Андрій. — Тобі більше немає чого це терпіти.

Оксана кивнула. Усе, що відбувалося, і досі здавалося неймовірним, але перед виходом вона повернулася до Карини. Спокій дався важко; зате тепер їй вдалося говорити без тремтіння.

— Ви пояснювали мені, що моє місце — обслуговувати вас. Та вартість одягу нічого не каже про людську гідність. Мені хочеться вірити, що ви це зрозумієте раніше, ніж втратите щось справді дороге.

Цього разу замовкли всі. Здавалося, навіть музиканти, які доти неголосно продовжували грати, зупинилися. Роман бачив перед собою сотні свідків і підняті телефони. Вечір руйнувався, за ним могла зруйнуватися і компанія, а запис того, що відбувалося, вочевидь, скоро опиниться в інтернеті.

— Андрію Сергійовичу, прошу, поговорімо без сторонніх, — зробив він останню спробу.

Та Андрій уже вів Оксану до дверей, дбайливо підтримуючи за талію.

— Розмови не буде, Романе. Ти давно знаєш, як поводиться твоя подруга. Просто тебе все влаштовувало, поки не стосувалося особисто.

Услід їм шепотілися, спалахували камери телефонів. Ще недавно Оксана не знала, як перетнути цю залу під чужими поглядами. Тепер вона виходила без колишнього сорому й відчувала, що нарешті може вільно вдихнути…