Вони були певні, що залишаться безкарними, аж поки одного дня не зникли в лісі
Раїса Миколаївна швидко втягнула його до квартири, посадила на кухні й увімкнула чайник. Вона пересувала чашки, діставала заварку, поправляла скатертину, хоча все вже стояло на своїх місцях. Максим не квапив її. Поки страшні слова залишалися невимовленими, між ними ще зберігалася крихітна можливість, що він помилився.
Галина Андріївна померла через півтора року після його арешту. Серце в неї боліло давно, потрібні були постійні препарати й регулярні обстеження. Максим погодився взяти на себе чужу провину лише тому, що Кирило Гринюк, Роман Савчук і Денис Бондаренко пообіцяли забезпечити матір усім необхідним. Вони говорили про щомісячну допомогу, оплату лікування, збереження квартири й турботу про Оксану Романенко — його наречену.
Кирило був сином багатого забудовника й тієї ночі вів машину в стані сильного сп’яніння. Роман розшукав Максима, виклав умови угоди й привів самовпевненого адвоката. Денис перебував поруч із Кирилом під час аварії, бачив усе на власні очі, але погодився мовчати. Максим був звичайним автомеханіком без грошей і впливових знайомих; проти людей у дорогих костюмах, які говорили спокійними голосами, він почувався безпорадним.
Через місяць після вироку троє молодиків справді приїхали до Галини Андріївни. Привезли продукти, залишили частину обіцяних грошей і запевнили, що далі виплати будуть регулярними. Того дня мати зателефонувала синові й уперше за час ув’язнення звучала майже бадьоро. Вона просила не хвилюватися, казала, що все владналося, і це виявилася остання розмова, в якій її голос ще не був зламаний тривогою.
Більше Кирило та його приятелі не з’являлися. На дзвінки вони спершу не відповідали, повідомлення читали мовчки, а потім заблокували номер. Раїса Миколаївна ділилася власною невеликою пенсією, купувала продукти, інколи оплачувала найнеобхідніші ліки, але цього було замало. За півтора року Галина Андріївна чотирнадцять разів зверталася до лікарні й щоразу відмовлялася від лікування, яке не могла оплатити.
Раїса Миколаївна кілька разів замовкала й відверталася до вікна, соромлячись сліз, хоча соромитися мала не вона. Максим слухав, притиснувши долоні до столу, щоб сусідка не помітила тремтіння. Кожна подробиця руйнувала зручну брехню, якою він захищався в ув’язненні. Мати не перестала писати тому, що забула чи образилася; у неї просто лишалося дедалі менше сил.
Останній запис у медичній картці з’явився за два тижні до смерті. У ньому було зазначено, що пацієнтка не погодилася на госпіталізацію через брак коштів. Потім сусідка поверхом нижче помітила воду на стелі й викликала допомогу. Коли двері відчинили, Галину Андріївну знайшли на кухні біля незакритого крана: вона впала, набираючи воду в чайник. Лікарі сказали, що все сталося миттєво, і Максим відчайдушно хотів їм вірити.
Раїса Миколаївна простягнула йому конверт. Мати написала листа за кілька днів до смерті, але відправити не встигла. На папері стояло його ім’я; знайомий учительський почерк лишався рівним, хоча в лініях помітно тремтіла рука. Максим сховав конверт у внутрішню кишеню, не наважуючись порушити його крихку цілісність. Лист здавався небезпечнішим за будь-яку гранату: він розумів, що після прочитання вже не зможе вдавати, ніби всередині ще щось тримається.
До кладовища він дістався місцевим автобусом. Ділянку знайшов не відразу: навколо лежав рівний сніг, однакові доріжки губилися між рядами огорож. Нарешті серед білих пагорбів показався простий нефарбований хрест. На невеликій табличці стояли ім’я Галини Андріївни Кравченко і дві дати, між якими вмістилося все її життя…👉Продовження, натисніть кнопку «Вперед» під рекламою👇👇👇
