Вони були певні своєї переваги, але не знали головного про жінку перед ними

Минула весна. За нею літо. Потім осінь принесла холодні дощі, а зима — ранню темряву. Розслідування стало її особистою війною. Вона прокидалася з думкою про нові зв’язки й засинала над схемами. Іноді Михайло телефонував і питав, як вона. Віра відповідала коротко: «Тримаюся». Він відчував, що вона приховує більше, ніж говорить, але не тиснув.

Наприкінці року в неї була товста тека: фотографії, записи розмов, фінансові документи, схеми зв’язків, адреси складів, номери машин, імена посередників, маршрути постачань, дані про підставних директорів. Вона знала про Романа Грачова більше, ніж багато офіційних слідчих, які роками намагалися до нього підступитися.

Лишалося знайти людину, якій можна довірити удар.

Віра вийшла на Сергія Латова, керівника підрозділу боротьби з організованою злочинністю. Вони перетиналися раніше на спільних операціях. Латов був людиною старої школи: жорстким, обережним, непідкупним. Про нього казали, що він може бути неприємним, але ніколи — продажним.

Вони зустрілися в маленькому кафе на околиці, де майже не буває випадкових знайомих. Латов прийшов сам, у простій куртці. Йому було близько шістдесяти. Коротка сивина, важкий погляд, обличчя людини, яка давно зрозуміла ціну словам.

Віра розповіла все. Напад у парку. Данило. Викрадення родини. Викуп. Ігор. Роман. Рік таємної роботи. Потім поклала перед ним теку.

Латов гортав довго. З кожною сторінкою його обличчя ставало похмурішим. Він зупинявся на схемах, повертався до фотографій, звіряв дати, зіставляв імена.

Нарешті закрив теку.

— Ви зробили те, чого багато хто не міг зробити роками. Тут не просто арешт. Тут можна знести всю організацію.

— Якщо почати звичайне розслідування, він дізнається, — сказала Віра. — Потрібна одночасна операція. Кілька точок одразу. Роман, Ігор, ключові люди, склади, архіви, рахунки. За одну ніч. До того, як хтось устигне попередити інших.

Латов замислився. Його пальці повільно постукували по столу.

— Масштаб великий. Ризик витоку теж.

— Тому я прийшла до вас.

Він подивився їй просто в очі.

— Ви розумієте, що після цього зворотної дороги не буде? Якщо почнемо — мусимо закінчити.

— Я рік тільки цього й чекала.

Латов кивнув.

— Добре. Я підніму своїх людей. Але ваша група бере участь. Мені потрібні ті, кому можна довіряти.

Того ж вечора Віра зібрала Михайла, Єгора, Оксану й Павла на конспіративній квартирі. Кімната була маленька, з щільними шторами й старим столом посередині. На столі лежала тека.

Уперше за рік вона розповіла їм усю правду. Про викрадення. Про викуп. Про те, як не могла ризикувати родиною. Про Романа, Ігоря, таємне розслідування й зустріч із Латовим.

Михайло слухав мовчки. Єгор стояв біля вікна, стиснувши щелепи. Оксана дивилася в стіл. Павло не ворухнувся зовсім.

Коли Віра закінчила, Михайло спитав:

— Чому ти не сказала одразу?