Вони були певні своєї переваги, але не знали головного про жінку перед ними

У голосі не було злості. Лише біль.

— Тому що вони б убили їх, — відповіла Віра. — Я не знала, кому можна довіряти. Не могла перевірити всіх. Не могла ризикувати.

Єгор підійшов і поклав їй руку на плече.

— Ми з тобою. Завжди.

Оксана кивнула.

— Я вже в цій справі. До кінця.

Павло сказав тихо:

— Отже, доведемо.

Наступні два тижні минули в підготовці. Латов створив закриту оперативну групу з перевірених співробітників. Інформацію тримали у вузькому колі. Зв’язок — лише через захищені канали. Операція мала пройти одночасно в кількох точках: будинок Романа, квартира Ігоря, офіс підставної компанії, склади, архів, кілька місць зберігання заборонених речовин і зброї.

Оксана розробила систему координації, що дозволяла синхронізувати дії груп майже до секунди. Михайло готував штурмовиків. Єгор вивчав плани будівель. Павло добирав позиції спостереження. Віра знову й знову перевіряла список цілей.

План був простий за задумом і складний у виконанні: вдарити о четвертій ранку, коли люди сплять найглибше. Взяти всіх ключових одночасно. Не дати нікому попередити інших. Не дати знищити документи. Не дати Романові втекти.

Ніч перед операцією Віра провела біля вікна. Місто за склом було темне й байдуже. Десь унизу їхали машини, хтось повертався додому, хтось лише починав зміну. Для них це була звичайна ніч. Для неї — межа.

Вона знала: все може піти не так. Хтось відкриє вогонь. Хтось утече. Інформація може витекти в останню мить. Але страху майже не було. Лише зібраність.

О третій годині надійшло повідомлення від Михайла: «Висуваємося».

Віра вдягла тактичну форму, перевірила зброю, бронежилет, документи. На точці збору вже стояли темні мікроавтобуси. Люди у формі мовчки слухали фінальний інструктаж. Ніхто не жартував. Навіть повітря здавалося щільнішим, ніж зазвичай.

Рівно о четвертій почалася операція.

Будинок Романа взяли за кілька хвилин. Двері вибили, охорону подавили світлошумовими засобами, спальню заблокували. Людина, яка звикла вважати себе недосяжною, лежала на підлозі в кайданках і не могла повірити, що її світ упав так швидко. Він кричав про юристів, зв’язки, помилку, але ніхто не слухав.

Ігор спробував піти через балкон і пожежну драбину. Павло помітив його з сусідньої позиції.

— Ціль іде вниз.

Єгор перехопив його на нижньому прольоті. Сутичка була коротка. Ігор ударив першим, різко й професійно, але Єгор прийняв удар, зблизився, пробив у корпус і жорстко викрутив руку.

— Ціль взято, — доповів він…