Вони були певні своєї переваги, але не знали головного про жінку перед ними
Чоловіки неподалік спершу позирали випадково. Потім один перестав займатися й почав дивитися відкрито. Другий усміхнувся, ніби намагався приховати здивування. Така сила в жіночому тілі ламала їхнє звичне уявлення про світ.
Віра цього не помічала — або робила вигляд, що не помічає. Після турніка вона перейшла до брусів, потім виконала серію стрибків, випадів і вправ на корпус. Закінчивши, опустилася на траву й довго розтягувалася, відчуваючи, як із м’язів іде залишкова напруга. Після навантаження біль і втома ставали зрозумілими, чесними, керованими. Це заспокоювало.
Майже за годину вона підвелася, дістала з рюкзака воду й зробила кілька ковтків. Парк уже звучав гучніше. З дитячого майданчика долинав сміх. Алеєю йшла пара, тримаючись за руки. Десь осторонь заграла музика. Усе було настільки звичним і мирним, що Віра мимоволі усміхнулася.
Ніщо не натякало, що за кілька хвилин цей ранок буде розділено навпіл.
Вона прибрала пляшку, закинула рюкзак на плече й пішла до виходу бічною доріжкою. Стежка проходила повз ставок із качками, потім звертала між старими деревами й виводила до малолюдної алеї. Під підошвами шаруділо вологе листя. Тривоги в голові не було. Віра думала про просте: удома прийняти душ, потім заїхати до батьків, а ввечері, можливо, побачитися з молодшою сестрою Софією. Та вчилася на журналістиці, вічно недосипала, кудись бігла й стверджувала, що доросле життя складається з кави та хронічної нестачі часу.
Віра не знала, що за нею вже стежать.
Троє чоловіків помітили її ще на майданчику. Вони дивилися не так, як люди, здивовані чужою фізичною формою чи зовнішністю. Їхні погляди були швидкі, чіпкі, жадібні. Хороший телефон. Якісне взуття. Золотий ланцюжок. Жінка сама. Парк великий, тихих місць достатньо. Для них Віра не була офіцером, бійцем і людиною з десятирічним досвідом виживання в небезпечних ситуаціях. Вона була здобиччю.
Вона майже вийшла до бічної алеї, коли позаду розірвався рев моторів. Різкий, грубий звук увірвався в ранкову м’якість так раптово, що з найближчих гілок зірвалися птахи. Віра озирнулася.
Три старі мотоцикли з’їхали з широкої доріжки й попрямували просто до неї. Пошарпані, брудні, чужорідні в цьому спокійному місці, вони ніби викотилися з іншої, жорсткішої реальності. Одного погляду вистачило, щоб тіло Віри напружилося раніше, ніж думка встигла стати словами.
Небезпека.
Служба навчила її помічати не лише очевидне, а й те, що ховається між рухами. Надто впевнене зближення. Надто вдало вибрана ділянка. Надто мало людей довкола. Вона миттєво відзначила: найближчі перехожі далеко, кущі закривають огляд, шум центральної алеї приглушений деревами…
