Вони покинули дівчину, яку вважали безнадійною, але за п’ять років її повернення змінило все

— Грошей скільки? Назви будь-яку цифру. Я перекину зараз. Тільки не чіпай хлопця. Він тут ні до чого.

— Він до всього причетний, — відрізала Оксана. — Він твоє продовження. Твоя гордість. Твоя династія. Я хочу, щоб ти подивився, як твоя династія закінчується.

— Не смій! — загорлав Князь, схоплюючись із крісла. — Я вб’ю тебе!

— Замовкни й слухай. — Голос жінки хльоснув, як удар батога.

— Хочеш побачити сина живим? Приїжджай зараз. Адреса прийде в повідомленні.

— Я приїду, — швидко сказав Князь.

— Я приїду з охороною. Я рознесу там усе до цеглини.

— Приїдеш сам. Без охорони. Без хвоста. Без поліції. Ти мені умов не став. Якщо я побачу бодай одну зайву машину, якщо почую сирену, я почну операцію без тебе. Повір мені, я лікарка. Я знаю анатомію. Я надсилатиму його тобі частинами. Палець за пальцем, вухо за вухом.

Оксана зробила паузу. — У тебе година. Час пішов.

Зв’язок обірвався. У кабінеті знову запанувала тиша, але тепер вона була наповнена жахом. Князь стояв посеред свого величезного офісу.

Він був королем цього міста. У нього була приватна армія, куплені судді й генерали. Але зараз проти однієї жінки з телефоном він був абсолютно безсилий.

Телефон пискнув. Прийшло повідомлення. Координати.

Глухе дачне товариство за кільцевою дорогою. Він подивився на пістолет у руці. Важкий воронований пістолет.

Викликати охорону? Ризикнути? Ні, вона не блефувала. Він чув це в її голосі. Голосі людини, якій нічого втрачати.

Якщо він приведе людей, вона вб’є Кирила. У цій грі правил більше не було. Були тільки він, вона й гріхи п’ятирічної давнини.

Князь засунув пістолет за пояс, схопив ключі від машини, вибіг із кабінету й викликав ліфт. За п’ять хвилин його чорний «Мерседес» вилетів із підземного паркінгу, збиваючи шлагбаум.

Він летів ранковим містом, порушуючи всі правила. Він їхав рятувати сина. Він не знав, що їде на власний похорон…👉Продовження, натисніть кнопку «Вперед» під рекламою👇👇👇