Вони викинули її з тамбура в нічний ліс, забувши перевірити документи в її сумочці

58 років. У системі з 64-го. Пройшов усі щаблі.

Слідчий, прокурор району, прокурор міста, заступник, прокурор області. До пенсії лишався рік. До пенсії за старими правилами.

Спокійний, із почесними грамотами, з дачею й сином-генералом. Він дивився на жінку із забинтованою ногою й заклеєною скронею, що сиділа навпроти. Вона говорила 15 хвилин, без емоцій, по пунктах, як доповідь на колегії.

Прокурор слухав, не перебиваючи. Коли вона закінчила, помовчав. Потім сказав неголосно.

Оксано Миколаївно, я вас розумію. І я вам глибоко співчуваю. Але я мушу сказати вам одну неприємну річ.

Яку? Справа політична. Савченко, племінник Дорошенка. Дорошенко, заступник голови обласної ради.

Дорошенко на наступних виборах кандидат у губернатори. У нас у місті зараз дві групи впливу. Одна стара, адміністративна.

Друга нова, комерційна. Дорошенко — фігура старої групи. Якщо ми зараз порушуємо справу щодо Савченка, ми влізаємо в міжгруповий конфлікт.

Я цього робити не маю права. У мене немає санкцій зі столиці.

«Олексію Васильовичу…»

«Зачекайте, я ще не закінчив».

Я обіцяю вам, обіцяю, що ми працюватимемо по цій справі. Тихо, обережно. Ми оформимо вас як потерпілу від хуліганів у поїзді.

Нехай місцеві порушують справу про напад. Ми візьмемо Кравченка. Може, через Кравченка вийдемо на одного-двох середньої ланки.

Але Савченка ми зараз взяти не можемо. Не зараз. За рік, може, після виборів.

Оксана мовчала, дивилася на нього. Потім сказала дуже тихо, дуже спокійно, не підвищуючи голосу. Олексію Васильовичу, я вас почула.

Тепер послухайте мене. У мене сьогодні об 11 годині в палаті відомчої лікарні заплановане інтерв’ю з журналістом газети «Обласна правда» Ігорем Марченком. Я йому дам усе.

Усі сім пунктів, які я щойно назвала вам. Ім’я Савченка. Ім’я Дорошенка.

Фотографію моєї ноги. Її зроблять перед тим, як знімуть гіпс. Історію, як мене викинули з поїзда, що моя сумочка з посвідченням лишилася в купе і як медальйон моєї семирічної доньки став першим речдоком у справі.

Марченко опублікує це в недільному номері. Наклад. 200 тисяч.

Далі за день передрукують центральні газети. За три дні по цій справі працюватиме не обласна прокуратура, а центральна прокуратура. Дорошенко на виборах забуде про губернаторство до кінця життя.

А ваше ім’я, Олексію Васильовичу, буде в цій статті як ім’я людини, яка кілька днів знала все й не порушила справу.

«Оксано Миколаївно…»

«Я не жартую, Олексію Васильовичу».

І я не блефую. Я лежу під охороною чотири дні. У мене був час подумати.

Марченко мене чекає об 11. Зараз 9.20. У вас є одна година сорок хвилин. Бойко дивився на неї.

Годинник у кутку бив десяту. Маятник гойдався рівно. Десь за вікном, дуже далеко, біля пристані на річці пролунав гудок теплохода, що відходив у бік прибережного селища.

Цей гудок завжди був рівно о 10.02. За ним звіряли годинники в усіх кабінетах уздовж набережної. Бойко нічого не сказав. Підсунув до себе стос паперу, відкрив ручку, почав писати.

Він писав 20 хвилин. Постанову про порушення кримінальної справи за фактом замаху на життя Ковальчук Оксани Миколаївни, помічника прокурора області. Постанову про виділення справи у провадження обласної прокуратури.

Постанову про створення слідчо-оперативної групи. Постанову про санкцію на прослуховування. Прослуховування телефонних переговорів громадянина Савченка Миколи Петровича за двома номерами, службовим і домашнім, строком на 30 діб.

Підписав кожен аркуш. Поставив гербову печатку. Забирайте.

«Дякую, Олексію Васильовичу».

«Не треба, Оксано Миколаївно, ідіть».

Вона встала.

Спираючись на металеву тростину, легку, алюмінієву, видану в лікарні на час гіпсу, пішла до дверей. Біля дверей обернулася. Олексію Васильовичу.

«Так».

«Жодного інтерв’ю з Марченком у мене сьогодні об 11 немає».

«Я знаю, Оксано Миколаївно».

Я зрозумів. Вони подивилися одне одному в очі. Бойко, старий прокурор старої школи, який зараз був одночасно злий на неї й гордий нею.

Оксана, помічник прокурора, у якої щойно щось клацнуло і тепер клацало рівно. Вона вийшла. Постанову було підписано о 10.08. До полудня на міському вузлі зв’язку до двох абонентських ліній було підключено спеціальний пристрій.

До службового в кабінеті на центральній вулиці й до домашнього в квартирі на одній із центральних вулиць. О 15.42 Микола Петрович Савченко зняв удома з важеля слухавку телефону. Удома він був сам.

Дружина вранці поїхала до племінника на дачу. Він набрав шестизначний номер. У слухавці відповів знайомий сиплуватий голос…👉Продовження, натисніть на кнопку «Вперед» під рекламою👇👇👇