Вони зажадали, щоб я подарував їм житло й з’їхав, не підозрюючи, що я вже ухвалив інше рішення

Минуло два місяці. Лариса зателефонувала один раз. Сухо спитала, як здоров’я.

На цьому розмова закінчилася. Олег так і не побачив грошей ні за ноутбук, ні за комуналку.

У листопаді прийшло запрошення на весілля. Олег викинув його, не відкриваючи. Зима минула тихо.

Олег жив сам. Іноді телефонували колишні колеги. Іноді заходила сусідка Галина Миколаївна.

У лютому він натрапив у шафі на пакет із Сашиними речами. Футболки, навушники, зарядка. Викинув туди ж, куди й запрошення на весілля.

У березні зателефонувала Лариса. У Саші буде дитина. Оксана на четвертому місяці.

Вони знімають квартиру в іншому місті. Ледве тягнуть.

— Ларисо, якщо ти хочеш попросити, щоб я їх пустив назад…

— Ні.

— Оксана назвала мене пенсіонером, з яким співживуть. Таке не забувається. А вибачилася вона?

У відповідь повисло мовчання.

— Отож.

Настав вересень. Задзвонив телефон.

— Олеже, хлопчик народився. Три шістсот. Назвали Олегом. На твою честь.

Олег мовчав.

— Приїдеш подивитися? Саша хоче помиритися. Оксана змінилася. Материнство змінило її. Вона плаче щодня. Каже, що була неправа. Просить пробачення.

— Просить пробачення через тебе?

— Ну так. Вона соромиться зателефонувати сама.

— Значить, не дуже й просить. Ларисо, передай Саші: я радий за нього. Але приїжджати не буду. І ще передай: я склав заповіт. Квартиру продадуть. Гроші підуть у притулок для тварин. Нотаріус уже все оформив…👉Продовження, натисніть на кнопку «Вперед» під рекламою👇👇👇