Ворона три місяці сідала на дах однієї машини на штрафмайданчику. Коли розкрили — ПОСИВІЛИ від побаченого

Потім раптом різко підвела голову.

— Зачекайте. У нас же ворона була.

Коваль і Галина Данилівна перезирнулися.

— Розкажіть, — попросив слідчий.

— Рома з дитинства птахів любив. Коли жили ще в будинку з двором, голубів тримав. Потім переїхали, голуб’ятню вже ніде було заводити. Позаторік улітку він підібрав вороненя, зовсім маленьке, з гнізда випало. Назвав Кузею. Годував зі шприца, грів, возився з ним як із дитиною. Кузя виріс і лишився в нас на балконі. Не зовсім дикий, ручний. Рому впізнавав, мене теж.

— Де Кузя зараз?

Вера Григорівна опустила очі.

— Не знаю. Коли Рома зник, Кузі теж не було. Балкон був відчинений. Я вирішила, що випустив або сам полетів. Тоді мені було не до того, я нічого не розуміла.

— А інша ворона до нього прилітала?

— Так, — повільно сказала вона. — Дика. Велика, темна. На лівому крилі світле перо. Рома сміявся: у Кузі, мовляв, подруга з’явилася. Я ще бурчала, що скоро в нас на балконі гніздо буде, а він відповідав: хай буде, не шкода…