В’язень демонстративно викинув його їжу, не підозрюючи, що вже за хвилину ситуація різко зміниться

Терентьєв усміхнувся й сказав, що той анітрохи не змінився за два роки і сім місяців. Налив чаю в один стаканчик і підсунув до середини столу, запевнивши, що напій не отруєний. Стаканчик лишився недоторканим до кінця розмови. Депутат повідомив, що приїхав уночі особисто, пройшов два пости й оформив три підписи. Про візит знають лише четверо, і всі вони йому підпорядковуються. Таке зусилля він пояснив повагою: Ковальов був єдиною людиною в його оточенні, яка ніколи не брала грошей.

Далі Аркадій Львович заговорив без юридичних зворотів. До кінця строку лишалося понад вісім років. Поки Андрій вийде, Гриша встигне закінчити школу й пам’ятатиме батька за фотографіями та листами, що пахнуть хлоркою. Терентьєв тримав ці листи в руках і знав їхній запах. Але долю можна змінити: за чотири місяці — переведення ближче до дому, потім зняття стягнень, робота під дахом без протягу, позитивна характеристика і дострокове звільнення менш ніж за два роки.

Марині теж обіцяли допомогу, замасковану під робочі премії. Натомість не вимагалося нікого здавати чи обмовляти. Терентьєв хотів отримати один примірник одного паперу — другу копію збройового журналу. Він був певен, що документ існує і зберігається в дружини, у колишнього старшого зміни або в банківській комірці. Ковальов повторив: паперу в нього немає. Чотири проведені обшуки підтверджували лише відсутність документа при ньому, але не переконували співрозмовника.

Аркадій Львович вийняв праву руку з кишені й поклав на стіл. Кисть дрібно тремтіла постійним рівним тремором. Сам він наче цього не помічав. Із внутрішньої кишені з’явилася нова фотографія: басейн, сині доріжки, кахляний бортик. Гриша в окулярах для плавання стояв, обхопивши себе руками від холоду. Поруч навпочіпки сидів незнайомий дорослий у спортивній куртці й щось говорив хлопчикові просто біля вуха. Знімок зробили згори, з трибуни.

Фотографія біля басейну відрізнялася від шкільних кадрів. Там спостерігач лишався в машині й фіксував розклад, тут чужий чоловік уже перебував поруч із дитиною і вступив із нею в контакт. Що саме він сказав, знімок не розкривав. Але для Андрія важливим був сам перехід від спостереження до наближення. Терентьєв показував, що відстань можна скоротити будь-якої миті. Водночас тремтяча рука виказувала ціну, яку платив сам організатор тиску: він більше не довіряв посередникам і вночі приїхав перевірити результат особисто.

Андрій не торкнувся фотографії. Після кількох секунд мовчання спитав, чи давно Терентьєв перестав спати. Уточнив: постійне тремтіння руки спричинене не нинішнім хвилюванням, а безсонням; нічний особистий візит означає, що депутат не довіряє це доручення ні Дудіну, ні Гур’єву. Отже, Аркадій Львович боїться сильніше за людину, яка стоїть перед ним. У тиші особливо голосно цокав важкий годинник.

Терентьєв повільно прибрав кисть назад у кишеню. Усмішка збереглася, але очі стали пласкими. Він нагадав, що двадцять хвилин просив по-доброму, а потім змінив тон. Тренування Гриші відбуваються щосереди й щоп’ятниці з шостої до пів на восьму. Марина приїжджає по нього о сьомій сорок, бо дорога з роботи займає двадцять хвилин двома автобусами. У під’їзді на четвертому поверсі з лютого не горить лампа. Ці відомості прозвучали не як погроза, а як розклад.

Підвівшись, Терентьєв залишив коробку цукерок на підвіконні й звелів передати її в загін. Уже біля дверей він сказав, що Андрій колись був чудовим начальником охорони й припустився лише однієї помилки за все життя. На думку Аркадія Львовича, Ковальов розплачувався не за чужий вчинок, а саме за себе, і розумів це краще за інших. Коли двері зачинилися, Андрій ще хвилину стояв біля стіни, потім виніс недоторканий чай і вилив його в раковину для прибирального інвентарю. Сазонов ні про що не спитав…