В’язень демонстративно викинув його їжу, не підозрюючи, що вже за хвилину ситуація різко зміниться
Наступними днями біля ліжка Ковальова надто часто почав з’являтися Кутько. Він підмітав там, де роками ніхто не користувався віником, пропонував зайняти місце в їдальні й одного разу сунув руку під матрац, ніби хотів поправити його край. Андрій накрив його кисть своєю долонею й просто тримав, не завдаючи болю. Кутько затремтів усім тілом. На пряме запитання він зізнався: йому веліли подивитися номери в зошиті, нічого не брати, лише запам’ятати записи.
Імені того, хто послав, Кутько не назвав. Ковальов відпустив його й спокійно пояснив, що зошит лежить біля стіни без замка. Там немає таємних зізнань — лише дати й номери поданих документів. Дивитися можна, якщо дуже хочеться. Але людина, яка доручила стеження, потім неодмінно скаже, що нікого не посилала. Кутько весь вечір мив і без того чистий бак. Андрій після цього став носити зошит за пазухою: там, де чужа рука одного разу лише гортає, наступного разу вона забирає.
Невдовзі надійшла відповідь від Марини. Конверт розкрили на цензурі й заклеїли синьою смугою. Усередині був аркуш зі шкільного зошита, у кутку Гриша намалював будинок, два вікна і сонце. Дружина писала звичним рівним почерком: удома все добре, син отримав четвірку з читання, сусідка передає вітання. Останнім окремим словом стояла «погода». Андрій прочитав листа тричі, потім ще раз подивився лише на цей рядок.
Він склав аркуш по старих згинах і сховав за підкладку. Двадцять хвилин просидів нерухомо, дивлячись на межу між сіро-зеленою фарбою й побілкою. Барак спав, гола лампа не гасла, хтось бурмотів уві сні, а з вулиці крізь жалюзі тягло мокрим асфальтом. Після цього Ковальов відкрив зошит і вніс три нові записи: число, номер журналу 23 і одне прізвище. Жодного опису загрози, жодного слова про страх. Лише ті відомості, які згодом можна буде зіставити з чужими діями.
О другій сорок ночі клацнув замок. Сазонов пройшов із ліхтарем до ліжка біля дверей і звелів Андрієві підвестися, але речей не брати. Його запрошували на бесіду до штабу. Коли Ковальов спитав, хто викликає, прапорщик після паузи сказав, що в кабінеті начальника загону горить світло, хоча самого начальника зараз в установі немає. Андрій застебнув робу під горло й пішов слідом.
На другому поверсі з-під нещільно зачинених дверей тяглася жовта смуга. У коридорі пахло дорогим тютюном і солодкуватими парфумами. Біля входу висіло світле пальто. Сазонов зупинився за кілька кроків, зняв ліхтар із ременя і, не дивлячись на Ковальова, пообіцяв залишатися в коридорі до кінця. Якщо станеться щось небезпечне, Андрій має кричати. Ковальов подякував Миколі Івановичу й увійшов.
Верхнє світло було вимкнене. За чужим столом, у кріслі начальника загону, сидів Терентьєв. Розстебнутий піджак, важкий годинник, права рука в кишені. На столі стояли термос, два пластикові стаканчики й нерозпечатана коробка цукерок. Дудіна поруч не було. Аркадій Львович по-домашньому назвав гостя Андрійком і запропонував сісти. Ковальов залишився біля стіни за два метри від столу, склавши руки за спиною, як на доповіді…
