В’язень демонстративно викинув його їжу, не підозрюючи, що вже за хвилину ситуація різко зміниться

За два дні провели позаплановий обшук. Він почався без ув’язнених, поки весь загін працював на промзоні. Людей повернули лише за п’ятдесят хвилин. У бараці матраци стояли на боці, тумбочки були розчинені, фотографії валялися на підлозі, сіль розсипалася білою доріжкою. Біля місця Ковальова стояв Гур’єв. На шматку тканини в його руках лежала заточка: уламок полотна по металу, гострий з обох боків, руків’я обмотане чотирма шарами синьої ізоляційної стрічки.

Капітан заявив, що предмет знайдено всередині матраца біля дверей, у прорізі по внутрішньому шву. Ковальов заперечив належність. Для оформлення акта Гур’єв викликав Різаного як присутнього. Гнєздилов не зрушив із місця. Він нагадав, що о першій годині дня працював на дільниці розкрою за нарядом № 18 і не бачив обшуку. Після короткої паузи капітан покликав Гирю. Максим підійшов майже бігцем і поставив підпис, не дивлячись на інших; на це йому знадобилося помітно більше часу, ніж зазвичай.

Підкинутий предмет пов’язували з Ковальовим лише місце знахідки й складений акт. Полотно походило з дільниці, куди мав доступ увесь робочий загін, а синя ізоляційна стрічка була на спільному кип’ятильнику другого ряду. Проріз у внутрішньому шві матраца виявили без власника спального місця і без ув’язнених, яких повернули лише за п’ятдесят хвилин. Тому Андрій не сперечався про зовнішній вигляд заточки й не намагався доводити, хто саме тримав її до обшуку. Він послідовно називав те, що можна перевірити за документами: відсутність під час огляду, не вказаний час розкриття матраца і підпис людини, яка перебувала на промзоні. Кожне зауваження відділяло сам металевий предмет від твердження, ніби він належав Ковальову.

Андрій тримав руки за спиною й диктував зауваження. Обшук розпочато за його відсутності, загін повернули лише о тринадцятій сорок, час огляду конкретного спального місця в акті не вказано. Гірін у зазначену годину перебував на промзоні разом з усіма і бути присутнім не міг. Ковальов зажадав внести кожну фразу дослівно, видати копію акта з реєстраційним номером і вказати прізвище співробітника, який особисто розкривав матрац.

Гур’єв попередив, що в’язень погіршує власне становище. Андрій повторив вимогу. Інспектор із текою чекав рішення капітана. Той усе ж наказав записувати: якщо зауваження зникнуть зараз, Ковальов подасть окреме звернення, і порушення стане ще очевиднішим. О шістнадцятій двадцять йому оголосили десять діб штрафного ізолятора за зберігання небезпечного металевого предмета. Призначене на неділю побачення з Мариною скасовувалося автоматично.

Камера розташовувалася в окремому корпусі з білої цегли. Три з половиною кроки завдовжки, бетонна підлога, сіро-зелена фарба до половини стіни, вище — побілка. Відкидне ліжко з шостої ранку до дев’ятої вечора замикали на замок, залишаючи лише табурет, прикручений до підлоги. Уночі температура опускалася до одинадцяти градусів. Ковдру видавали після відбою і вранці забирали. Гаряча їжа надходила через день, в інші доби — хліб і окріп.

Тут пахло сирим цементом, залізом і хлоркою. У стіні вночі гуділа труба, і за зміною звуку можна було визначити зміну в котельні. Вікно містилося під самою стелею за двома рядами ґрат. Крізь нього долинали гавкіт постового собаки, скрип воріт промзони й віддалений брязкіт замків. Першої доби багато хто ходив із кутка в куток, на другу починав розмовляти сам із собою. Ковальов не робив ні того, ні іншого.

Холод діяв поступово. Він не завдавав різкого болю, а забирався під робу, в кисті й хребет, змушуючи економити кожен рух. Удень не можна було лягти, вночі видана ковдра не встигала прогрітися. Через мізерну їжу тіло слабшало швидше, а відсутність годинника розмивала тривалість доби. Андрій використовував шуми як позначки: зміна в котельні, ворота, годівниця, кроки в коридорі. Розклад не робив камеру теплішою, але не дозволяв їй перетворитися на безкінечне теперішнє…