Випадкова зустріч з однокласницею відкрила мені правду про чоловіка, але я вирішила не видавати себе одразу

Оксана й Марта зайшли разом.

— Костюк? — спитала Оксана.

— Залежить, хто питає.

— Оксана Романенко. Дружина Сергія.

Діана повільно перевела погляд на Марту.

— А ви?

— Марта Сивак. Та, на якій він збирався одружитися, поки його дружина була жива й здорова.

Брови Діани здригнулися.

— Сідайте.

Вони сіли. Кілька секунд ніхто не говорив. Офіціантка підійшла прийняти замовлення, але Діана махнула рукою.

— Пізніше.

Вона повернулася до Оксани.

— Почнемо з простого. Документи можуть бути старими. Люди роками не розлучаються, але живуть окремо.

— Ми живемо разом. У нас двоє дітей. Він снідає з сім’єю, ночує в Марти, а вчора ввечері вечеряв із вами.

Діана примружилася.

— Ви стежили?

— Так.

— Чарівно.

— Обман теж не прикрашає.

— А я поки не впевнена, що ви кажете правду.

Оксана відкрила теку. Спершу поклала копію свідоцтва про шлюб. Потім сімейну фотографію з минулого вересня: Тимур у шкільній формі, Соня з букетом, Сергій поруч біля під’їзду. Далі — виписку по ресторану, куди він водив Марту. Після — знімки Назара біля закладу, куди прийшла Діана.

Діана дивилася мовчки. Обличчя майже не змінювалося, але пальці перестали гратися браслетом.

— Він сказав мені, що розлучення майже завершене, — промовила вона нарешті.

— Мені він сказав, що допомагає Павлові з презентацією.

Марта дістала телефон.

— А мені писав, що мріє познайомити мене з далекими родичами. Після курсів. Ось переписка.

Діана взяла апарат, прогорнула повідомлення. Кілька разів усміхнулася, але без веселощів.

— «Ти перша жінка, поруч із якою я відпочиваю душею», — прочитала вона. — Як мило. Мені було інше: «Ти повернула мені смак до життя».

— Універсальний чоловік, — тихо сказала Марта.

Діана різко підвела погляд.

— Не їдьте мені. Я не знала.

— Я теж, — відповіла Марта.

Напруга послабла. Діана повернула телефон і подивилася на Оксану уважніше.

— Квартира, про яку він говорив, ваша?

— Якщо велика квартира біля старого парку — то так. Дісталася мені від бабусі.

— Він сказав, що там усе оформлено складно, але скоро вирішиться. Я ще подумала: чоловік без житла, зате міркує як власник маєтку. Але він так упевнено тримався.

— Упевненість коштує дешевше за власність.

Діана вперше відвернулася до вікна. Біля салону зупинилася клієнтка, зазирнула в кафе й помахала господині. Діана підняла руку у відповідь, ніби нічого не відбувалося, потім знову повернулася до жінок.

— Він позичав у мене гроші.

Оксана й Марта перезирнулися.

— Скільки?

— Не величезні суми. То переказ затримався, то картку заблокували, то треба терміново оплатити подарунок для партнерів. Повертав частинами. Я вирішила: у людини тимчасовий фінансовий провал. Буває в бізнесі.

— Він не бізнесмен.

— Уже зрозуміла. Де він працює?

— Менеджером у фірмі з постачання обладнання. Зарплата звичайна. Більша частина красивого життя оплачується не ним.

Діана відкинула волосся й коротко розсміялася.

— Отже, він приходив до мене в сорочці, купленій дружиною, розповідав про вільне майбутнє, коханку тримав на гачку весіллям і брав гроші в третьої. Чудово.

Марта не витримала:

— Він цілував мене вранці після того, як я побачила паспорт. Питав, чому я бліда. Уявляєте? Людина знала, хто вона, і жаліла мене голосом турботливого чоловіка.

Діана подивилася на неї вже без колишньої холодності.

— Уявляю. Він уміє жаліти так, щоб ти почувалася обраною.

Оксана закрила теку.

— Ми прийшли не вмовляти вас ненавидіти його. Вирішуйте самі. Але я подаю на розлучення. Мені треба захистити дітей і майно. Марта не хоче, щоб він вийшов із цієї історії страждальцем. Якщо ви теж вважаєте, що він має отримати наслідки, нам краще не заважати одна одній.

Діана повільно взяла склянку й зробила ковток.

— Що ви пропонуєте?

— Для початку обмінятися фактами. Дати зустрічей, подарунки, прохання про гроші, обіцянки. Детектив продовжить спостереження. Адвокатка оформить те, що стосується моєї сім’ї. Потім ми дамо йому зрозуміти, що його вистава закінчилася.

— Скандал?

— Ні.

— Шкода.

Марта раптом усміхнулася.

— Я вчора теж хотіла скандал. Сьогодні зрозуміла: він виглядатиме краще за нас, якщо ми почнемо кричати.

Діана задумалася.

— Ви хочете, щоб він прийшов туди, де будуть усі?

— Так, — сказала Оксана. — Але не зараз. Спершу документи.

— Я можу дати переписку й банківські перекази. Тільки копії. І без зайвого розголосу.

— Моя адвокатка скаже, що можна використати, а що краще лишити для особистої розмови.

— У вас уже є адвокатка?

— Так.

— Швидко.

— Я дванадцять років була повільною.

Діана кивнула так, ніби зрозуміла головне.

Вони провели за столом понад годину. Спершу кожна трималася окремо: Діана — з холодною гордістю, Марта — з образою й розгубленістю, Оксана — зі зібраністю, за якою ховалася втома. Та що більше збігалися дати, фрази, маршрути й обіцянки, то ясніше ставало: між ними немає суперництва. Його вигадав би Сергій, якби встиг. Він обов’язково поставив би їх одна проти одної, змусив би порівнювати красу, вік, ніжність, вигоду. Але за столом сиділи не суперниці, а свідки однієї й тієї самої схеми. Розмова вже не нагадувала допит. Діана розповідала, де зустрічалася з Сергієм: ресторан у старому районі, закрита вечеря в знайомого кухаря, прогулянка набережною, салон після закриття. Він дарував квіти, але не надто дорогі. Говорив про майбутнє, але уникав конкретних дат. Часто нарікав, що втомився від людей, які тягнуть із нього сили. Тепер стало ясно, кого він так називав: дружину, дітей, друзів — усіх, хто заважав образу вільного переможця…