Випадкова зустріч з однокласницею відкрила мені правду про чоловіка, але я вирішила не видавати себе одразу

Оксана вийшла на ґанок і подзвонила Марті. Та відповіла відразу, ніби теж не спала.

— Щось сталося?

— Так. У нього є ще одна жінка.

На тому кінці повисла пауза.

— Я зрозуміла, що він покидьок, — видихнула Марта. — Але щоб настільки…

— Її звати Діана Костюк. У неї салон краси. Детектив учора встановив.

— Він був із нею, поки я ридала після паспорта?

— Учора ввечері.

Марта тихо вилаялася. Не грубо, а з таким розпачем, що Оксана заплющила очі.

— Що робимо? — спитала вона вже іншим голосом.

— Треба зрозуміти, чи знає вона правду. Найімовірніше, ні. Інакше б не усміхалася йому на фотографіях. Не можна приходити до неї з криками. Вона може вирішити, що ми ревниві жінки, які заважають її щастю.

— Тоді покажемо документи?

— Спершу повідомлення. Коротке. Без погроз. Нехай сама обере зустріч.

Марта помовчала.

— А якщо пошле?

— Тоді надішлемо один доказ. Паспорт, сторінку зі штампом. Зайві дані закриємо.

— Я зняла. Руки тремтіли, але вийшло читабельно.

Оксана почула, як Марта відчиняє шухляду.

— Знаєш, я всю ніч думала, що гірше, ніж бути обманутою жінкою, вже не можна. Виявляється, можна бути однією з трьох.

— Ми не будемо між собою змагатися.

— Ні, — різко відповіла Марта. — Нехай він сам тоне в цьому соромі.

До обіду вони склали текст. Оксана переписувала його кілька разів, прибираючи злість. У підсумку вийшло сухо: «Діано, мова про Сергія Романенка. Це важливо. Ми не просимо вірити на слово. Є документи й фотографії. Якщо ви з ним у стосунках, вам треба знати правду».

Марта надіслала повідомлення з окремого номера, щоб Сергій нічого не помітив. Відповіді не було майже годину. Потім екран ожив: «Хто це?»

Оксана написала Марті: «Відповідай: жінки, яким він бреше».

Діана відреагувала швидко: «Маячня. У нього складна особиста ситуація, але він вільний».

Марта надіслала знімок паспорта із закритими серією й номером, але видимими прізвищем дружини й датою шлюбу. За хвилину прийшло: «Де ви це взяли?»

«У нього в паспорті», — відповіла Марта.

Діана довго мовчала. Потім написала: «Сьогодні о сьомій. Кафе навпроти мого салону. Прийдете. Якщо це обман — пошкодуєте».

Оксана мимоволі всміхнулася. Діана була не з тих, хто плаче у ванній. Така спершу вдарить, а потім спитає, чи боляче.

День довелося прожити серед побутових справ. Майстер оглядав кухню Галини Петрівни, довго стукав по стіні, говорив про труби й стелю. Тимур катався на велосипеді вулицею, Соня ліпила пластиліновий пиріг для бабусі. Оксана відповідала дітям, обговорювала кошторис, але думки весь час поверталися до вечора.

Після обіду подзвонив Сергій.

— Ну як ремонтна бригада? — спитав він бадьоро-турботливо.

— Поки що тільки майстер.

— Я ввечері, може, до Павла заїду. Йому з презентацією допомогти треба.

Оксана стояла біля вікна кухні й дивилася, як Соня посипає пластиліновий пиріг піском.

— Звісно.

— Ти не проти?

— А чому я маю бути проти?

Сергій трохи знітився.

— Та так. Зазвичай ти не любиш, коли я пізно.

— Ми в мами. Лягай коли хочеш.

Він розсміявся.

— Свобода, значить? Не ревнуєш?

Запитання прозвучало грайливо, але Оксана почула перевірку.

— До Павла? Ні.

— Колюча ти сьогодні.

— Втомилася.

— Відпочивай, моя хороша.

Вона натисла відбій і стисла телефон. Ці слова він міг учора говорити Діані, позавчора — Марті. Їхній сенс стерся від частого вжитку, як напис на старій монеті.

Увечері Оксана залишила дітей із Галиною Петрівною й поїхала в місто. Марта чекала біля кафе навпроти салону. Світла блузка, довга спідниця, напружене обличчя.

— Думала, мене труситиме, — сказала вона. — А зараз ніби починаю урок у проблемному класі.

— Діана всередині?

— Он вона.

За склом сиділа жінка з фотографії. Наживо Діана здавалася ще яскравішою: пряме біляве волосся, виразна помада, білий костюм, тонкий браслет. Перед нею стояла склянка води. Вона не пила. Просто дивилася на двері…