Випадкова зустріч з однокласницею відкрила мені правду про чоловіка, але я вирішила не видавати себе одразу

Сергій зблід від злості.

— Ти записувала?

— Ти сам надіслав, — спокійно сказала Діана. — Можна сказати, подарував.

— Це вирвано з контексту.

— Контекст сидить перед тобою: дружина, наречена й кохана, якій ти розповідав про нову квартиру.

Марта поклала троянду на стіл. Стебло торкнулося закритої теки з позовом.

— Мені ти говорив про весілля. Що втомився від самотності. Що вперше зустрів людину, з якою можна мовчати.

— Я не брехав тобі про почуття.

Оксана вперше всміхнулася криво.

— Яка рідкісна ощадливість. Чужі гроші витрачав щедріше.

Сергій різко глянув на неї.

— Ти продала машину за моєю спиною.

— За договором. Кредит закритий. Залишок зафіксований.

— Це була наша машина.

— От саме. Тому документи лежать у адвокатки.

Слово «адвокатка» змусило його насторожитися. Він відсунув стілець, але сідати не став.

— Оксано, ти переходиш небезпечну межу. Ми чоловік і дружина. Такі питання вирішують удома, без сторонніх.

— Удома? — Оксана говорила тихо, але кожне слово падало окремо. — У квартирі, що дісталася мені від бабусі? На кухні, звідки ти писав Марті після сніданку з дітьми? Чи в спальні, де дзвонив Діані й скаржився на колишню?

Сергій відкрив рота, закрив. Потім обрав іншу маску. Обличчя пом’якшало. Він подивився на Марту так, ніби в кімнаті більше нікого не було.

— Марто, я справді хотів із тобою інакше. Ти з’явилася, коли мені було дуже важко. Я заплутався.

— У кому? У мені, у дружині чи в Діані?

— У житті.

— Зручне слово.

Він зробив крок до неї.

— Ти ж знаєш, між нами було справжнє.

Марта відступила до столу.

— Справжнім був паспорт у твоєму піджаку.

Сергій стис губи. Погляд метнувся до Оксани.

— Це ти її підмовила ритися в моїх речах?

— Так.

— Отже, визнаєш?

— Визнаю. Я запропонувала перевірити документ. Ти міг виявитися чесним. На жаль.

Діана тихо плеснула долонею по підлокітнику.

— Чудове формулювання.

— Замовкни, Діано, — кинув Сергій.

Її обличчя стало твердим.

— Ти зараз кому наказуєш?

— Тебе це стосується найменше.

— Правда? Гроші, які ти взяв у мене, теж найменше стосуються? Або обіцянка перевезти мене в квартиру біля парку? До речі, спитай у Оксани, пустила б вона мене туди жити разом із вами.

Сергій різко видихнув.

— Я поверну все.

— Коли? Після наступної жінки?

Оксана відкрила теку й дістала копію позову. Папери лежали в її руках спокійно, без тремтіння.

— Давай ближче до справи. Я подаю на розлучення. У позові зазначено місце проживання дітей зі мною, аліменти, поділ майна. Особисті речі забереш за погодженням. У квартиру без мене або представника не заходиш.

Він витріщився на документи.

— Ти з глузду з’їхала?

— Ні.

— Ти позбавляєш дітей батька?

— Ти сам багато разів не приходив, коли обіцяв.

— Я працював.

— У ресторанах?

— Ти нічого не розумієш! — голос Сергія зірвався. — Чоловік не може жити під постійним контролем. Ти завжди була сильна, холодна, все вирішувала сама. Мені поруч із тобою дихати було нічим.

Цю фразу Оксана чекала. Він мусив спробувати зробити її винною. Мусив сказати, що зрада виросла з її характеру, його туги, чужого нерозуміння.

— Дивно, — сказала вона. — Коли треба було платити комунальні рахунки, кредит за машину, лікувати дітей, купувати продукти, оформлювати страховки й закривати твої борги по картці — поруч зі мною дихалося вільніше.

Марта опустила погляд, щоб не втрутитися. Діана дивилася на Сергія так, ніби вивчала зіпсований товар.

Він перейшов на інший прийом.

— Оксано, я люблю дітей. Ти не можеш просто виставити мене.

— Спілкування з дітьми буде за порядком. Без нічних візитів, тиску й обіцянок забрати їх назавжди.

— Я такого не казав.

— Поки.

Сергій схопив копію позову, пробіг очима першу сторінку, потім кинув аркуш на стіл.

— Думаєш, суд усе віддасть тобі?

— Квартира — мій спадок. Машина продана офіційно. Гроші на окремому рахунку. Діти живуть зі мною. У тебе лишиться можливість платити аліменти й бути батьком, якщо ти захочеш ним бути, а не грати перед знайомими.

Він коротко й зло засміявся.

— Ти підготувалася.

— Нарешті.

Ця фраза вдарила сильніше за докори. Сергій раптом побачив перед собою не жінку, яку можна відволікти поцілунком і втомленими скаргами, а людину, що вже зробила вибір…