Випадкова зустріч з однокласницею відкрила мені правду про чоловіка, але я вирішила не видавати себе одразу

Він повернувся до Марти.

— Ти справді віриш їй? Вона мститься. Їй вигідно виставити мене чудовиськом.

Марта взяла зі столу троянду й підняла перед собою.

— Ти прийшов до мене з квіткою, яка вже почала вмирати. Мабуть, це єдине чесне, що ти сьогодні приніс.

— Марто, не треба.

— Ти говорив мені про весілля, поки твоя дружина збирала дітям речі. Ти лежав у моїй кімнаті, а вранці питав, чому мені погано. Ти знав причину. Просто сподівався, що я не дізнаюся.

Сергій відвернувся, ніби її слова були шумом.

— Діано, з тобою все інакше.

Діана встала.

— Не починай. У тебе погано виходить міняти декорації при глядачах.

— Я тобі подобався.

— Мені подобався чоловік, якого ти вигадав. Той був із квартирою, характером і майбутнім. Переді мною стоїть людина з подарованим годинником і боргом на папірці.

Вона дістала з сумки складений аркуш. На ньому була розписка з підписом Сергія. Він спробував вихопити папір, але Діана прибрала руку.

— Обережніше. Я теж тепер люблю документи.

Сергій ступив назад. Обличчя перекосила злість.

— Ви всі змовилися.

— Так, — сказала Оксана. — Таке трапляється, коли один чоловік бреше одразу кільком жінкам. Вони інколи знайомляться.

Він подивився на двері, потім на вікно. Не для втечі. Радше щоб знайти точку, де можна знову відчути владу. Не знайшов.

— Чого ви хочете?

— Я вже сказала: розлучення. Дітям — спокійного життя. Собі — дім без брехні.

— Я хочу, щоб ти повернув гроші, — додала Діана. — Строки обговоримо письмово.

— А я хочу, щоб ти більше ніколи не вимовляв слово «весілля» жінці, якій не збираєшся сказати правду, — сказала Марта.

Сергій раптом сів на стілець. Важко, ніби ноги відмовилися тримати його роль. Погляд став вологим, голос пом’якшав.

— Ви не розумієте. Я справді втомився. Мені здавалося, якщо хтось дивитиметься на мене інакше, я виберуся. Оксана весь час зайнята дітьми й роботою. Марта дала тепло. Діана — віру в себе. Я нікого не хотів ранити.

Оксана мовчала. Марта відвернулася. Діана тихо сказала:

— Три жінки, один страждалець. Навіть жалість економиш оптом.

Сергій закрив обличчя долонями. Кілька секунд здавалося, що він заплаче. Оксана знала цей прийом. Раніше вона підходила, торкалася плеча, питала, що сталося. Потім слухала про тягар, тиск, чужу несправедливість, нестачу підтримки. Наприкінці сама просила пробачення за його брехню.

Сьогодні ніхто не підійшов. Ця нерухомість виявилася для нього страшнішою за докори. У кімнаті було досить жалю, але він більше не належав йому. Марта жаліла себе вчорашню, Діана — свої гроші й довіру, Оксана — дітей, яким доведеться звикати до нової правди. Для Сергія в цьому жалю місця не лишилося.

Марта поставила перед ним серветницю.

— Візьми, якщо треба.

Він різко прибрав руки.

— Знущаєтеся?

— Ні. Просто вчуся не рятувати того, хто топив мене для зручності.

Сергій схопився.

— Я йду.

— Куртка в передпокої, — нагадала Діана.

Він схопив пакет із вином, потім передумав і залишив його на тумбі. Троянду теж хотів забрати, але стебло остаточно зламалося, коли пальці стиснули плівку. Бутон упав на край столу й покотився до теки Оксани.

Ця дрібна сцена виявилася яскравішою за будь-який крик. Гарна квітка, вибрана подешевше, не витримала першого різкого руху. Сергій дивився на зламане стебло з таким обличчям, ніби троянда підвела його особисто.

— Залиш, — сказала Оксана. — Вона тут доречна.

Він відчинив двері, але зупинився на порозі.

— Ти пошкодуєш, Оксано.

— Погроза?

— Попередження.

Оксана взяла телефон.

— Повтори, будь ласка.

Сергій побачив екран і зрозумів, що розмова записується. Тон одразу змінився.

— Я сказав, що ти робиш помилку. Діти тобі цього не пробачать.

— Діти не зобов’язані оплачувати твої романи.

Він пішов, грюкнувши дверима так сильно, що в передпокої задрижало дзеркало.

Деякий час жінки стояли мовчки. Потім Марта повільно опустилася на стілець і закрила обличчя долонями. Плечі тремтіли, але плач був тихим, стриманим, ніби вона боялася дати Сергієві ще одну перемогу навіть після його відходу…