Випадкова зустріч з однокласницею відкрила мені правду про чоловіка, але я вирішила не видавати себе одразу

Діана сиділа в кріслі й крутила тонкий браслет. У світлому костюмі вона виглядала так, ніби прийшла на ділову зустріч, де партнерові зараз оголосять про банкрутство.

— Він запізнюється на сім хвилин, — сказала вона.

— Сергій любить заходити останнім, — відповіла Оксана.

— Щоб усі встигли скучити?

— Щоб усі дивилися на двері.

Марта зупинилася посеред кімнати.

— Я не знаю, чи зможу відчинити спокійно.

Оксана підійшла ближче.

— Зможеш. Ти вже зробила найважче.

— Ні. Найважче почнеться, коли він подивиться на мене так, ніби це я його зрадила.

Діана різко всміхнулася.

— Нехай спробує. Сьогодні в нас багатий вибір зрадниць.

Оксана подивилася на неї з попередженням.

— Без зайвої отрути.

— Зрозуміла. Хоча він заслужив цілу пляшку.

Телефон Марти блимнув: «Піднімаюся».

У кімнаті стало тихо. За дверима почулися кроки, потім короткий дзвінок. Марта заплющила очі на одну секунду, сховала телефон у кишеню й пішла в передпокій.

— Хто там? — спитала вона, хоча знала відповідь.

— Чоловік твоєї мрії, — весело озвався Сергій за дверима.

Діана беззвучно приклала палець до губ, ніби просила не дати їй заговорити першою. Оксана ледь помітно похитала головою.

Марта відчинила.

Сергій стояв на порозі з трояндою й пляшкою недорогого вина в паперовому пакеті. Сорочка була та сама, нова, куплена в день спостереження. На обличчі сяяв вираз людини, наперед упевненої в перемозі.

— Ну нарешті, — сказав він і ступив уперед. — Моя розумниця повернулася.

Він нахилився до Марти, але вона трохи повернула голову, і поцілунок припав на щоку. Сергій уловив це, однак списав на хвилювання. Простягнув троянду.

— Тобі.

Марта взяла квітку. Плівка голосно зашурхотіла в тиші. Вона подивилася на темніючий край бутона.

— Дякую. Дуже символічно.

— Що?

— Проходь.

Сергій зняв куртку, поставив пакет на тумбу й ступив у кімнату. Спершу побачив стіл і тарілки. Потім Оксану біля вікна. Його обличчя здригнулося, але він швидко зібрав звичну усмішку.

— Оксана?

Далі погляд упав на Діану. Цього разу усмішка не втрималася. Вона ніби сповзла з обличчя, лишивши під собою розгубленість.

— Діана?

— Добрий вечір, Сергію, — сказала вона. — У нас тут курси підвищення кваліфікації. Розширений склад.

Марта зачинила вхідні двері й повернулася в кімнату. Троянда лишилася в неї в руці.

Сергій переводив погляд з однієї жінки на іншу, потім на стіл, тоді знову на Оксану. Було видно, як у голові він перебирає варіанти. Спершу — заперечувати. Потім — розлютитися. Потім — образитися. Потім — вибрати найслабшу, ту, що здригнеться першою, і говорити тільки з нею. Оксана майже фізично бачила, як звичні маски одна за одною піднімаються до його обличчя — і жодна не встигає закріпитися.

— Що відбувається?

— Вечеря, — відповіла Оксана. — Ти ж прийшов відзначити повернення Марти.

— А ти що тут робиш?

— Сиджу в колишньої однокласниці.

Він різко повернувся до Марти.

— Ти їй подзвонила?

— Не довелося. Ми зустрілися раніше.

Сергій нервово всміхнувся.

— Зрозуміло. Вирішили влаштувати виставу.

— Ні, — сказала Діана. — Виставу ставив ти. Ми прийшли на фінал.

Він підняв долоню, ніби зупиняв шум, хоча ніхто не кричав.

— Давайте спокійно. Я можу все пояснити.

Оксана підійшла до столу й поклала першу фотографію: Сергій біля ресторану з Діаною. Далі — знімок із Мартою. Потім копію сторінки паспорта зі штампом про шлюб.

— Почни з цього.

Він подивився на папери, але не взяв.

— Це особисте.

— Уже спільне, — сказала Марта. — Ти сам зробив нас учасницями.

— Марто, послухай мене. У нас з Оксаною давно все складно.

— Настільки складно, що ти вчора називав її колишньою?

Діана підняла телефон і ввімкнула голосове. Кімнату наповнив голос Сергія: «Зараз вирішую майнове питання… з колишньою важко, але скоро стане легше… заради тебе я на багато готовий». Запис урвався на цій обіцянці…