Я помітила реквізити свекрухи в договорі продажу своєї квартири, а поява однієї людини в нотаріуса несподівано все прояснила

День угоди видався задушливим. Нотаріальна контора розташовувалася на першому поверсі старої цегляної будівлі. У коридорі пахло пилом, дешевою розчинною кавою й чужою тривогою.

Покупець Микола, чоловік років шістдесяти, у скрипучих ортопедичних черевиках, з’явився з товстою текою. Він постійно пітнів, витирав лоба картатою хустинкою й підозріло косився на всіх присутніх. Він купував цю однокімнатну квартиру для доньки-студентки й тремтів над кожною копійкою.

Роман, юрист від бога, виявився щуплим, вертким чоловічком з очима базарного наперсточника. Він постійно поправляв окуляри, що сповзали на ніс, і метушився, розкладаючи папери на столі з ентузіазмом стривоженого щура. Людмила Вікторівна нависала над ним, як скеля над морем.

Вона теж прийшла. Навіщо, не пояснила. Людмила Вікторівна просто втиснулася до кабінету разом з усіма, заявивши, що молодь без нагляду дров наламає.

— Отже, панове. — Роман фальшиво усміхнувся, оголивши дрібні гострі зуби. — Договірчик ідеальний, складений з урахуванням усіх найновіших поправок…