Я вийшла заміж, вважаючи себе безплідною, але за два місяці лікар сказала те, до чого я не була готова

Дитина всередині штовхнула так боляче, що я сіла на диван і обхопила живіт долонями. Дихати стало важко. Я намагалася згадати текст договору, але в пам’яті спливали тільки сторінки, дрібний шрифт і спокійний голос Олега: «Юрист усе перевірив, не хвилюйся».

Я перерила шафи, шухляди, папки з документами. Договору ніде не було. Отже, він зберігав його в себе, можливо, в кабінеті. Я подзвонила Олегові. Він не відповів. Написала: «Коли повернешся?» За якийсь час прийшло коротке: «Післязавтра».

Про візит колишньої дружини я не сказала. Не змогла.

Тієї ночі я майже не зімкнула очей. Думки металися одна за одною. Може, я від самого початку потрапила в пастку? Він одружився з жінкою, яка вважала себе безплідною, розлученою, зламаною, вдячною вже за те, що її взяли в дім. Такою легко керувати. Така не стане вимагати. Така мовчатиме й боятиметься втратити єдине місце, де її не женуть.

Він дбав про мене. Так. Але турбота й чесність — не одне й те саме. Його колишня дружина сказала, що він вигнав її. Сам він розповідав інше. Хто бреше? Вона, що прийшла отруїти мені життя? Чи він, звиклий ховати неприємне під виглядом спокою?

Наступного дня я подзвонила шкільному знайомому Тарасу, який працював юристом. Пояснила ситуацію загальними словами. Він зітхнув.

— Без тексту договору я нічого точно не скажу.

— Я його як слід не читала, коли підписувала.

— Дарино, так не можна.

— Я вірила чоловікові.

— Віра — річ хороша, але в документах вона часто обходиться дорого.

Я спитала, чи можна оскаржити договір, якщо там виявляться невигідні пункти.

— Якщо підписала добровільно, буде складно. Треба доводити тиск, обман, недієздатність — щось серйозне.

— Він не змушував.

— Тоді тим більше складно.

Після розмови я довго сиділа на ліжку й дивилася в стіну. Раптом відчула себе смішною й наївною до болю. Увесь цей час я боялася, що Олег підозрює мене, а виявилося, що мені самій варто було уважніше дивитися на нього. Він дав мені дім, статус, турботу. Але гарантій не дав. Між мною і його грошима, його майном, його життям стояла юридична стіна. А я — вагітна двійнею — опинилася всередині цієї стіни без ключів.

Коли Олег повернувся, він привіз кашеміровий шарф.

— Побачив і подумав про тебе.

Я подякувала. Він одразу помітив холод у моєму голосі.

— Що сталося?

— Нічого.

— Дарино, я ж бачу.

— Твоя колишня дружина приходила.

Він різко підвів голову.

— Коли?

— Поки тебе не було. Вона сказала, що це ти її вигнав.

Обличчя в нього зблідло.

— Вона бреше.

— Тоді хто з вас говорить правду?

Він довго мовчав. Потім сів навпроти, зчепив пальці.

— У неї був викидень. Після цього вона не могла завагітніти. Ми пробували лікування, навіть складні процедури. Вона зривалася, кричала, звинувачувала мене, себе, лікарів. Потім сказала, що більше не хоче так жити, і пішла.

— Вона каже, що ти її вигнав.

— Я запропонував розлучитися. Вона чекала, що я буду тримати. А я сказав: добре. Для неї це було як зрада.

Я дивилася йому в очі й намагалася зрозуміти, де правда. Не зрозуміла. Може, він говорив чесно. Може, знову добирав ті слова, які звучали зручніше. Вперше між нами стала не сварка, не ревнощі, не страх, а глуха стіна недомовленості…