Я випадково почула розмову нареченого з його матір’ю й зрозуміла, що після весілля вони вже ділять моє майно.

На майданчик ступила Лідія Степанівна. Вона виглядала так, ніби щойно зійшла з афіші дорогого театру: довге оксамитове пальто глибокого бордового відтінку, бездоганне укладання, хижий блиск в очах. Від неї пахло дорогими парфумами й нічною прохолодою. В одній руці вона тримала елегантний чорний ридикюль.

Бабуся й онука зустрілися поглядами. Лідія Степанівна ледь підвела ідеально окреслену брову. Яна мовчки кивнула в бік кухні. Цього виявилося досить.

Лідія Степанівна залишилася в напівтемряві вітальні, а Яна підійшла до кухонних дверей. Стукати й чемно братися за ручку вона не стала. Підняла ногу й з розмаху вдарила підошвою капця в середину дерев’яного полотна.

Двері розчахнулися, ручкою врізалися в стіну, і штукатурка ображено хруснула.

— Та кого ви тут доїти зібралися?! — гаркнула Яна.

Фраза влетіла в кухню гарматним ядром. Картина за столом застигла з майже живописною виразністю.

Богдан вдавився чаєм. Його очі округлилися, а коричневі бризки з рота потрапили просто на списаний аркуш. Галина Петрівна сіпнулася всім огрядним тілом і спробувала схопитися, але застрягла між столом і стільцем. Табурет жалібно заскрипів під нею.

— Яночко, — прохрипів Богдан, кашляючи й витираючи підборіддя рукавом домашньої футболки, — ти чого не спиш, зайко?

Його долоні заметалися по столу, намагаючись прикрити розмоклий аркуш.

Галина Петрівна нарешті впоралася з тяжінням, підвелася й спробувала зобразити доброзичливість. Вийшло криво.

— Ой, майбутня невісточка прокинулася, — заспівала вона медовим голосом, хоча її очі металися кухнею, мов кульки для настільного тенісу. — А ми тут із Богданом сюрприз тобі готуємо. Весільні списки складаємо, бюджет плануємо.

Яна ступила до столу й різким рухом вихопила папір з-під пальців нареченого. Мокрі від чаю рядки розпливалися, але зміст залишався гранично виразним: машина, сережки, квартира. Чужа жадібність умістилася на одному картатому аркуші й була розписана діловито, майже по-бухгалтерському.

— Бюджет, значить? Машину переписати на Тараса. Це ви мені оздоровчий сюрприз придумали — щоденні піші прогулянки? Яка турбота. Сережки зі смарагдами — Галині Петрівні. Ну звісно, куди мені смарагди? Я ж не збираюся вражати сусідок на ювілеї.

Вона підвела очі. Богдан сидів червоний, мов щойно зварений рак.

— Ян, ти все не так зрозуміла, — забелькотів він, виставивши долоні вперед. — Це чернетка. Просто мозковий штурм. Фінансова грамотність, розумієш? Ми розглядали гіпотетичні сценарії.

— Гіпотетичні?

Яна зім’яла аркуш і кинула його в чашку з вистиглим чаєм.

— А план відправити мою бабусю в будинок для літніх людей, підселити до неї Оксану з дітьми й довести людину галасом — теж фінансова гіпотеза?

Усмішка сповзла з обличчя Галини Петрівни. На кухні стало так тихо, що було чути, як розправляється у вистиглому чаї зім’ятий папір. Але ніхто з них іще не розумів, що справжня вистава тільки починалася… 👉👉👉Продовження, натисніть кнопку «Вперед» нижче👇👇👇