Я вже збирала речі чоловіка, певна, що він розтринькав наші заощадження. Деталь, що позбавила нас дару мови

— Олеся витерла мокрі щоки паперовою серветкою, нерозуміюче дивлячись на подругу.

— У прямому, люба моя. У найпрямішому. Давай дивитися правді в очі. Руслан твій де працює? Менеджером із корпоративних продажів. Постійні роз’їзди, відрядження, зустрічі з клієнтами в ресторанах, якісь виставки. У нього не робота, а прохідний двір. А ти сидиш удома, у чотирьох стінах, віриш кожному його слову, чекаєш його біля віконця. — Марина дістала з сумочки тонку сигарету й, анітрохи не ніяковіючи, закурила просто на кухні, випустивши струмінь сизого диму в прочинену кватирку. — Чоловіки, Лесю, вони всі однакові. Порода в них така. Якщо з родини зникають великі гроші, причин завжди дві. Або молода, жадібна коханка, якій потрібні подарунки, або величезні картярські борги чи ставки на спорт. Третього не дано. Ніхто просто так готівку у кватирку не викидає.

Слова Марини, сказані так упевнено й безапеляційно, подіяли на Олесю як відро крижаної води. Усередині все похололо, шлунок скрутило спазмом. Те, що ще вчора здавалося неможливим абсурдом, раптом почало набувати лячних, реалістичних обрисів.

— Ти… ти справді думаєш, що в нього хтось є? Інша жінка? Але ж він завжди був таким турботливим, він додому поспішав…

— Ой, перестань, — Марина театрально закотила очі й струсила попіл у блюдце. — «Додому поспішав». Знаю я цих поспішальників. Ідеальні чоловіки — найнебезпечніші. А ти перевір його телефон. От просто візьми й перевір. Раптом там якісь ліві переписки, дзвінки в неробочий час, приховані фотографії. Якщо в мужика є баба на стороні або борги — телефон завжди його видасть. Якщо є що приховувати — одразу побачиш. Мужики дурні, вони майстри лишати сліди.

Увечері Руслан повернувся. Він виглядав виснаженим, під очима залягли глибокі тіні. Вони не розмовляли. Мовчки повечеряли, не дивлячись одне на одного, ніби між ними лежала скляна стіна. Після вечері Руслан мовчки взяв подушку, плед і пішов ночувати на жорсткий диван у вітальню, зачинивши за собою двері. Олеся залишилася в спальні. Вона сиділа на краю ліжка, дивлячись на світний циферблат електронного годинника, і чекала. Чекала, поки звуки телевізора у вітальні стихнуть, поки дихання чоловіка не стане рівним і глибоким…