Я з завмиранням серця розчинила двері незнайомого приміщення. Неочікувана розв’язка одного дуже підозрілого вечора
— похмуро спитав син.
— Не знаю, Антошко, — розгублено відповіла мати. — Першого січня зателефонуємо татові, дізнаємося, як у нього справи, який настрій.
Потім разом із вами й вирішимо, повернемося додому чи тут відпочиватимемо.
— Мамо, я правильно розумію? — пильно, по-дорослому дивлячись на матір, спитав син. — Татові ми більше зовсім не потрібні, бо він віддав перевагу гостям, а не своїй сім’ї.
Алла постаралася надати обличчю безтурботного виразу й відповіла підліткові, що той помиляється. Вона пояснила, що в тата дуже відповідальна й важка робота, він на ній дуже втомлюється, тому потребує тиші, спокою й відпочинку. А оскільки сім’я в них велика, вдома не завжди тихо й спокійно, тому Алла й вирішила вивезти дітей на свято в село, щоб тато відпочив у тиші.
Антон подивився на свою сестричку, потім на матір і жорстко сказав:
— Мамо, це ти Катрусі можеш заливати про тишу й відпочинок. А мені не треба казки розповідати. Напевно, у тата зараз усі вчорашні друзі далі святкують його успіхи.
Я не здивуюся, якщо сусіди після нашого від’їзду в поліцію подзвонять через їхню музику й вереск, а ти кажеш, що йому шум заважає. Алла зрозуміла, що син абсолютно правий. Адже вона вирішила вивезти дітей у село після того, як учора квартира заповнилася колегами й друзями чоловіка.
Павло запросив їх до себе, щоб відзначити вдало завершений рік. Учора керівництво відзначило його на нараді, сказавши, що після того, як Павло очолив охорону, його підлеглі стали працювати набагато ефективніше, ніж раніше. Жодного разу на територію заводу не заносилися зайві предмети, не допускалися працівники в нетверезому стані або з оковитою за пазухою.
На конфліктні ситуації, що часом траплялися на підприємстві, охорона заводу реагувала блискавично. Завдяки чому жодного разу не довелося викликати поліцію чи швидку. Усе це ставили в заслугу Павлові.
Начальство не обмежилося словами, а ще й заохотило його солідною премією. Про це задоволений собою і життям Павло розповів дружині вчора ввечері, коли повернувся з роботи. Потім попросив її швиденько накрити на стіл, сказав, що за годину до нього прийдуть люди, запросив своїх найкращих підлеглих і трьох друзів на вечерю, щоб відзначити успішно прожитий рік.
Застілля проходило шумно й весело. Ближче до півночі Алла нагадала чоловікові, що пора б уже проводжати гостей, дітям треба спати, та й їй не завадило б відпочити.
— От умієш же ти мені настрій зіпсувати, — невдоволено процідив Павло, неприязно дивлячись на дружину й не приховуючи злості. — Невже я не заслужив свята? На роботі втомлююся, як собака.
То ти мені й удома розслабитися не даєш. Останні слова чоловіка образили Аллу. Вона різко заявила йому, що сім’я не заважатиме йому та його друзям, тому на свята вона з дітьми поїде в село.
Павло миттю змінився на обличчі й захоплено сказав:
— А що, Аллочко, чудова ідея! Яка ж ти в мене розумниця!
Жінка відразу пошкодувала, що погарячкувала. Але чоловік не дав їй і рота розкрити, тут же турботливо спитав:
— Тобі допомогти зібрати речі для села?
