Я з завмиранням серця розчинила двері незнайомого приміщення. Неочікувана розв’язка одного дуже підозрілого вечора

А першого січня я сам за вами приїду службовою машиною. Вона в мене як всюдихід із підвищеною прохідністю, їй сільські вибоїни дарма.

Після півночі частина гостей Павла розійшлася по домівках. Дехто залишився ночувати в них. Було майже третя ночі, коли Алла закінчила прибирання й почала збирати речі для поїздки в село.

Рано-вранці вона приготувала сніданок для Павла й гостей, що ночували в квартирі, побажала чоловікові, який прокинувся, приємного відпочинку з друзями, після чого вони з сином і донькою поїхали на автовокзал, щоб дістатися до районного центру, де треба було пересісти на автобус до села. І ось тепер, сидячи перед розгоряючоюся сільською піччю, Алла думала про те, який жахливий безлад залишить компанія чоловіка після святкування Нового року. Вона ні хвилини не сумнівалася, що свято закінчиться не раніше першого січня.

Адже підлеглі Павла майже всі були приїжджими, жили в заводському гуртожитку й навряд чи відмовляться від його пропозиції зустріти Новий рік у нього в гостях. Тож вона не надто сподівалася, що чоловік спроможеться приїхати по них першого числа, як обіцяв. Минуло дві години, перш ніж на кухні сільського будинку стало більш-менш тепло.

Алла залишила дітей і побігла до сусідів. Літня господиня тримала молочну козу. Алла хотіла купити в неї молока на вечерю.

— Алло, — здивувалася пенсіонерка, побачивши на порозі свого дому втомлену сусідку, — ви що ж, вирішили Новий рік у селі зустрічати?
— Так, Олено Сергіївно, — вимучено всміхнулася Алла. — Якщо не мерзнутимемо, може, затримаємося з дітьми на кілька днів, а може, навіть на всі зимові канікули.

— Паша теж приїхав? — спитала літня сусідка.
— У нього зараз така важка робота, дуже втомлюється, — почала пояснювати Алла відсутність чоловіка. — Увесь час як слід не висипається, я вирішила на кілька днів залишити його самого, щоб діти не шуміли, не набридали.

Літній жінці не треба було нічого пояснювати. Вона співчутливо подивилася на Аллу й почала розповідати про сільські новини. А коли та йшла до себе, запропонувала:
— Ти діток не морозь, приходьте до мене ночувати. Дід мій тільки завтра вранці з чергування прийде, він недавно сторожем на ферму влаштувався.

Алла подякувала за молоко й запрошення на нічліг і пішла. Настрій став іще гірший, ніж був до того. Алла зрозуміла, що не змогла переконливо пояснити сусідці, чому вони приїхали без Павла.

Прониклива селянка й без пояснень зрозуміла, що в Алли з чоловіком не все гаразд. Як не дивно, але ще за дві години на кухні стало зовсім тепло. Алла з сином перетягли сюди з кімнати диван, розклали його, і всі троє влаштувалися на ньому.

Ніч минула спокійно, ніхто не мерз.
— Мамо, не второпаю, що це там темне біля нашої хвіртки? — спитав, прокинувшись уранці, Антон, вдивляючись у заледенілe вікно.
Алла різала картоплю, збираючись кинути її в наваристий духмяний бульйон, що кипів на плиті.

Почувши запитання сина, вона підійшла до вікна, але теж не змогла зрозуміти, що там чорніє.
— Мабуть, уночі завірюха якийсь мішок чи шмат картону принесла, — відповіла вона. — Я зараз вийду, наберу снігу у відро, заодно й гляну.

Жінка вдяглася, взула теплі чоботи й вийшла надвір. Швидко набрала повне відро чистого снігу, поставила його в коридорі й, не поспішаючи, рушила до хвіртки. Вийшла за двір.

Антон увесь цей час спостерігав за матір’ю у вікно. Він побачив, як вона почала ногою в чоботі розгрібати те, що виглядало з-під снігу. Потім нахилилася, перелякано глянула на сина, що припав до шибки, і швидко замахала руками, підкликаючи його до себе.

Антон накинув куртку й теплі чоботи та кинувся до матері. Підбігши до неї, він побачив, що під купою снігу лежить собака, яка тремтить від холоду.
— Принеси бинт і покривало з кімнати, швидше! — крикнула Алла підліткові.

Той кинувся в дім і за хвилину приніс матері те, що вона просила. Алла нахилилася до собаки й спритно зав’язала їй пащу, боялася, що собака може вкусити її або сина, поки заноситимуть її в дім. Потім вони з Антоном поклали пса на покривало й волоком потягли до ґанку.

Потім мати взялася за два кути покривала, Антон — ще за два, вони разом підняли великого важкого пса й насилу затягли в дім. Собака не лише змерзла, а й зовсім знесилилася. Вона не скиглила, майже не ворушилася й слабо реагувала на людей.

Алла швидко налила в миску киплячого м’ясного бульйону, кинула туди кілька жмень снігу, щоб охолодити його до кімнатної температури, і підсунула до собаки, попередньо прив’язавши пса мотузкою до дверної ручки й знявши бинт із морди. Той потягнувся до миски, але сьорбати тепле частування не став. Алла витягла з каструлі шматок м’яса, дуже дрібно його порізала, трохи остудила й додала в собачу миску до бульйону.

Але пес так і не торкнувся частування.
— Мамо, — сказав Антон, — пам’ятаєш, у мого друга Олега є вівчарка?