Я завжди всміхалася, коли батьки жартували про пологовий, але одного разу вирішила продовжити цей жарт по-своєму.

Оксана не встигла дійти до автомобіля. Біля невисокої огорожі її наздогнала мати, а трохи позаду з’явився Павло.

— Тепер ти задоволена? — з ходу запитала Людмила. — Зіпсувала нам вечір, гості вже збираються роз’їжджатися.

— Я пропонувала поговорити до застілля.

— Навіщо ти взагалі полізла в минуле? Жила спокійно, працювала. Усе було нормально.

— Нормально — це щоразу чути від вас, що я чужа?

— Господи, та це сімейний жарт! Усі давно знають і за хвилину забувають. А після твого виступу нас обговорюватимуть роками.

Павло підійшов упритул і простягнув розкриту долоню.

— Дай сюди телефон.

— Для чого?

— При нас видалиш розмову з Дариною і цей результат.

— Не видалю і телефон не віддам.

— Не впирайся. Андрій завжди мені заздрив, от і наговорив тобі всякого.

— Висновок клініки теж з’явився через заздрість?

— Досить, — Павло тривожно глянув на освітлені вікна. — Скажеш родині, що сервіс дав збій. Вигадаємо правдоподібне пояснення.

Оксана не відвела очей.

— Ви обоє погодилися на процедуру?

Людмила поправила рукав темно-зеленої сукні. Шов, який зробила донька, лежав бездоганно.

— Це нікого не стосується.

— Мене стосується передусім.

— Ми тебе виростили, дали освіту, влаштували на роботу. Чого тобі ще бракує?

— Щоб мене перестали виставляти на посміховисько.

— Та хто тебе виставляв? Люди посміялися й забули. А ти вирішила принизити батьків перед усією ріднею.

Павло знову потягнувся по телефон, але Оксана сховала його до кишені.

— Андрій сказав, що це ти попросив його допомогти.

— Він обіцяв тримати язик за зубами.

— Отже, все правда?

Батько стиснув губи й промовчав. Замість нього відповіла Людмила:

— У понеділок можеш у салоні не з’являтися. Ключ принесеш мені.

— Там стоїть моя машина, там мої інструменти.

— Усе, що є в сімейному приміщенні, з’явилося завдяки сім’ї.

— Машину я оплатила сама. Чек зберігся.

— От і покажеш його своєму Андрієві. Може, він заодно подарує тобі новий салон.

Павло попросив дружину заспокоїтися, але на доньку не подивився. Із будинку відпочинку вийшла літня пара. Поки люди проходили поруч, усі троє мовчали. Людмила миттю вдягла гостинну усмішку, побажала їм щасливої дороги, а потім знову повернулася до Оксани з застиглим обличчям.

— Питаю востаннє. Ти повідомиш усім, що помилилася?

— Ні.

— Тоді нам більше нічого обговорювати.

Батьки повернулися до будівлі. Оксана кілька разів намагалася відчинити автомобіль ключем від салону й лише потім помітила, що переплутала ключі. Пальці перебирали зв’язку, але знайомі зубці ніби перестали розрізнятися.

Гості справді роз’їжджалися раніше часу. Тітка Валентина поїхала, не попрощавшись із ювілярами. Оксана нікого не зупиняла.

Наступного дня батьки не зателефонували. У сімейному листуванні Людмила написала: «У наше свято нас публічно осоромили». Павло підтримав її короткою схвальною реакцією. Оксана не стала відповідати. Повний документ вона надіслала лише Андрієві, а Дарині показала його під час відеодзвінка…