Я завжди всміхалася, коли батьки жартували про пологовий, але одного разу вирішила продовжити цей жарт по-своєму.

У понеділок вранці Оксана приїхала до салону раніше відкриття. Вона збиралася перевірити готовність костюмів і повідомити Марині Коваль точні строки. Ключ увійшов у замок, але не повернувся. Другий ключ теж не підійшов.

За склом горіло світло. Оксана побачила батька: він ніс картонну коробку, помітив доньку, поставив коробку біля стіни й зник за перегородкою. На стукіт Павло не вийшов.

Телефон завібрував. У робочому листуванні з’явилося повідомлення Людмили: «Оксана Бондаренко зірвала сімейне свято і від сьогодні в нас більше не працює. З будь-яких замовлень звертайтеся до мене. Прошу не передавати їй дані клієнтів».

Перша ж замовниця запитала, хто закінчить костюм її сина. Людмила відповіла, що салон упорається власними силами.

Оксана зателефонувала батькові. Він відхилив виклик. Мати взяла слухавку лише з третьої спроби.

— Мій ключ не відчиняє двері.

— Я попередила тебе ще в суботу.

— Відчини салон. Я заберу машину й особисті інструменти. Журнал мірок залишиться у вас, він потрібен для чинних замовлень.

— Нічого ти не отримаєш, поки не вибачишся.

— Це моя машина.

— Чотири роки вона стояла в нас і працювала від нашої розетки. Не така вже вона й твоя.

— Ти сама чуєш, наскільки безглуздо це звучить?

— Не влаштовуй чергову сцену. Увечері приходь додому. Спокійно сядемо, поговоримо. Напишеш родичам, що результат виявився хибним, і завтра повернешся на місце.

— Ні. Відчини двері зараз.

— Тоді всього доброго.

Мати завершила дзвінок. Павло знову з’явився в залі, але дивився в бік каси.

— Тату, мені потрібні мої речі! — крикнула Оксана крізь скло.

Він підняв телефон і жестом показав, щоб вона дзвонила Людмилі, після чого відвернувся. Оксана сфотографувала зачинені двері, новий замок і батька за склом. На знімках автоматично збереглися час і дата.

Потім вона написала в робочому листуванні, що від цього ранку позбавлена доступу до приміщення, тому за строки чинних договорів відповідає салон. Уточнила: журнал мірок, розкроєні вироби й матеріали перебувають усередині, а особисту машину та інструменти їй відмовляються повернути.

Людмила відразу видалила доньку з групи. Майже одночасно Марина Коваль надіслала окреме запитання про шкільні костюми. Оксана пояснила, що записи й заготовки лишилися на місці, але вона готова розповісти іншому майстрові, яку роботу вже виконано. Відповівши, вона ще раз подивилася на батька за склом і зрозуміла: без документів ці двері для неї вже не відчинять…