Як одна випадкова знахідка зруйнувала всі мої підозри щодо його «відряджень»

— Дарма ти не слухаєш, адже не ми це вигадали. Ось одна знайома подруги моєї подруги подарувала нареченому перед весіллям наручний годинник, а за тиждень вони розійшлися.

Ліза махнула рукою й налила чай у чашку.

— Не вірю я в ці міські легенди, і хто це все вигадує, робити більше нічого. Давай краще чаю поп’ємо, а ти мені розкажеш про свою нову роботу.

Вони пили чай, балакали про милі дрібниці, і Ліза впіймала себе на думці, що трохи заздрить подрузі. Та хоч і була заміжня за простим хлопцем і часто потребувала грошей, але була щаслива й вільна у своєму виборі. А Вадим навіть не дозволяв Лізі вийти на роботу до школи, пояснюючи це тим, що вона менше часу йому приділятиме.

«Ще б пак зарплата пристойна була, а то ж самі сльози», — підсумував він. На тому й порішили. Ліза сидить удома й налагоджує комфортний побут, а Вадим — годувальник. За рік Ліза змирилася з цим фактом, але якби бабуся Олена була жива, то точно була б проти, і Ліза про це не раз думала.

Увечері Вадим прийшов у піднесеному настрої й навіть намагався співати у ванній. Лізі кортіло дізнатися, що ж сталося, адже таким веселим він давно не був.

«Напевно, скасував відрядження й купив нам квитки на курорт. То що ж мені з собою взяти?» — Ліза вже будувала плани.

Коли Вадим, наспівуючи собі під ніс, вийшов із ванної, Ліза запитала його, тремтячи від передчуття:

— Любий, ми їдемо до моря, щоб відсвяткувати там твій день народження?

Вадим завмер посеред вітальні й здивовано підняв брови:

— Звідки ти це взяла?